І за що я люблю тебе, Осене?

І за що я люблю тебе, Осене, юнко вогниста?

Ти шалена й нестримна, а я давно спокою прагну.

Безпардонно стріляєш очиськами – раниш таксиста,

І збираєш валізи на вранішній потяг у Прагу.

Нам з тобою не нудно, сестрице моя рудокоса!

У калюжах блакитних збираємо сонячні рими.

Ти безжурно вальсуєш у сквері, розпатлана й боса,

Поки ніч заправляють чорнилом хмарки-пілігрими.

У холоднім свічаді відбиток твоєї спокуси,

Міріади смішинок бринять у бездонних зіницях.

Ти даруєш натхнення, невтомна дочка Заратустри!

Викладаються нотами краплі. Чи музика сниться?

І чому я терплю тебе, Осене, любко барвиста?

Може, ти – це моя нездійсненна прихована мрія?

Не прощаюсь! Силяю разок золотого намиста.

Хай приходить погратися в піжмурки біла завія!