Зустріч, виткана із музики й любові…

    Вчора, 12 грудня, уперше в житті я була присутня на зустрічі вчителів із письменником – як письменниця. До того досить часто виступала (що там казати, усі ми це любимо) і перед дітьми, і перед дорослими в бібліотеках, на різних заходах, навіть у школах, але щоб так – ніколи досі. Не просто приємно здивувала, а по-справжньому вразила мене подруга – учитель української мови та літератури, педагог-організатор Слобідкорахнівської школи Вікторія Бугуцька.

   Вікторія Теофілівна запросила мене виступити на семінарі педагогів-організаторів і вчителів української мови та літератури (пробачте за повторення, та так це дійство називалося) у Маківській ОТГ. Із радістю погодилась. Сама організовую зустрічі, люблю це, тому чому б не підтримати подругу? Але мушу визнати, що жодну зустріч я не організувала так, як це зробила Вікторія – для мене.

   Одразу відчула себе важливою особою (читайте – принцесою :) ), коли вранці за мною приїхав сам директор школи – Микола Васильович Сидорчук. Тільки-но переступила поріг школи, відчула її тепло і позитивну енергетику: ввічливі учні, приязні вчителі (до речі, багатьох я знаю, а декого – навіть дуже добре), на кожному квадратному сантиметрі шкільних поверхонь видно відбиток рук розумних і зацікавлених господарів – в оформленні, у висловах на дверях та інших дрібничках.

   Дійство відбувалося в невеличкому актовому залі, оформленому як затишня кав’ярня: м’які стільці і крісла, пледи, у які так і хотілося загорнутися, кава у вишуканих філіжанках, ніжна музика… Справжній релакс, а не серйозний семінар!

   Вікторія попередила, що спочатку розповість мою біографію, а потім я почитаю вірші. Тоді я подумки уміхнулася: цікаво, що вона про мене може розповісти? Народилася, навчалася, працюю… Добре, хоч фото у неї є, не буде так нудно. Справді, була мультимедійна презентація – на екрані. А ще фотосвітлини, розвішані на мотузках, як на сучасних фотовиставках. Коли ж про мене почали розповідати учні, я здивувалася: звідки такі подробиці? А як вийшла дівчинка – красунька Вероніка – і почата грати роль мене маленької – я просто втратила дар мовлення… Я і забула, що колись дуже-дуже давно написала спогади про своє дитинство для наукової роботи колишньої учениці. Навіть не знаю, чи є десь вони збережені окремо. Уявіть собі: дівчинка розповідає моїми словами про моїх бабусю і дідуся, про мої улюблені книжки, про те, як я навчилася читати… Уперше реально відчула значення виразу «щелепа відпала»! :) 

   Потім інша дівчинка читала напам’ять мою післямову до першої збірки про те, що я люблю – теж дуже розчулила. А ще була інсценізація вірша «Знайдіть мене» і пісня «Веснянки», музику до якої написав Ігор Кучинський (перепрошую – Ігор Францович, учитель музичного мистецтва, дуже талановитий музикант). Що тут скажеш? Недарма Вікторія – керівник театру рухів, найславетнішого на Дунаєвеччині!

    Не згадаю вже, що казала, які вірші читала. Слухали мене колеги, з якими пропрацювала багато років пліч-о-пліч, з якими зустрічаємось на олімпіадах, захистах наукових, різних заходах, які давно і добре мене знають. Проте вперше я розкривала їм свою душу і показувала крила і метеликів…

    А потім була чудова музика: саксофон (обожнюю!) виливав мелодії серця Ігоря Кучинського, хітова пісня «Плакала» у виконанні талановитої учениці, зустріч з акторами театру рухів, вистава «Хоробрі з найхоробріших» і багато-багато добрих слів!

   Дякую тобі, Вікторіє, за цю надзвичайну зустріч! За радість, зачудовування, замиловування, яскраві емоції і приємні сюрпризи!