*          *          *

Бог відкриває шлях чоловікам через жінок. Але і його антипод теж не дрімає. Ким бути: Ікаром чи, даруйте, птеродактилем, – питання не тривіальне. І тоді я міркую про носіїв правічного. Їм нелегко зберігати скарб. Вони не відають, у кого є ключі.

Шлях до Бога відкривається посвяченим. Але не тільки. Хто скаже, що таке життєва енергія і родова пам’ять? Як їх відрізнити від багатостраждального бажання? На рівні інстинктів це неможливо збагнути і вирішити.

Зустріч із жінкою – завжди одкровення. Вона ніби живе у фізичному вимірі, але прагне до горнього. Носій сакрального: мови, світосприйняття і світогляду.

Дякувати їй за це – означає визнати себе невігласом. Жінки іронізують зі слабкості. Їх вабить сила і воля. Терра інкогніта. Невідомість з усіма її наслідками. Такий закон поступу. Віддавати себе потрібно лише найкращому.

І тут ключовими словами є “захоплення” і “розчарування”. Останнє настає після миттєвості одкровення. Вона – все, а ти у відповідь – невідомість.

Я не заздрю жінкам, а співчуваю усією душею. І тільки тоді відчуваю себе чоловіком. Носієм карми.

Зробити жінку щасливою – все-одно, що стати Богом! Він безсилий перед хаосом, де логіка втрачає владу над емоціями.

Заповідане пізнається тільки із досвідом, що необов’язково має бути гірким. Але й ароматно-солодким. До цього нас спонукає індивідуальне.

Філософи хитруни та й годі. Балагури на загальні теми. Вони приховують той факт, що істина може бути чуттєвою і привабливою. Вона, як жінка, прагне до продовження роду. Кращого, ніж ми, і величнішого.

Стати пророком чи Гераклом, – дотепна дилема. Жінка воліє одночасно належати двом іпостасям. Тільки представниці прекрасної статі дано вибирати між майбутнім і божественним. Їй дано осягнути, наскільки обранець відповідає ідеалу. Як не змиритися із такою долею?

Валерій ГРОШКО