У ритмі вальсу…

У Хмельницькому обласному літературному музеї напередодні Дня святого Валентина відбувся поетично-музичний вечір «У ритмі вальсу все закрутилось, у ритмі вальсу плинув час». Приємно, що мене теж запросили виступити, адже кохання – це найперша моя тема. А ще й вальс…

Музей розташований у центрі Хмельницького: старовинний ошатний будиночок зусібіч оточений високими сучасними будівлями. Тут перебуваєш ніби в іншому вимірі, а от в якому саме часі – мабуть, залежить від господарів. Того вечора ми перенеслись у позачасся, наповнене прекрасною музикою й поезією, легким гумором і цікавими оповідками. За вікнами музею сріблився снігом лютневий вечір, а всередині за столиками сиділи не байдужі одне до одного люди і насолоджувалися щастям дружнього спілкування.

Розпочалося дійство вальсом у виконанні юних танцівників – учнів Хмельницького колегіуму №6 (на жаль, не знаю імен).

Ведучою була Альона Радецька – талановита поетеса, нині секретар Хмельницької обласної спілки НСПУ. Її чоловік Олексій Радецький – чудовий музикант, подарував нам хвилини у Франції, граючи на акордеоні попурі з французьких вальсів.

Так, музика була чудова! Особливо в поєднанні з поезією: пісні дарували Леонід Мазур, вокальна група «Музея», та найбільше вразило подружжя Радецьких – щирістю, теплим і ніжним виконанням авторської пісні про кохання.

Святковий вечір у товаристві веселих романтиків і ліричних гумористів – Віталія Міхалевського, Михайла Цимбалюка, Василя Горбатюка, Петра Маліша, Анатолія Ненцінського, а також Ельвіри Молдован – приємно й непомітно збіг, залишивши слова кохання у ритмі вальсу…

ВАЛЬС

Я бачу, тримається міцно

Обручка на Вашому пальці.

Чому ж притискаєтесь тісно,

Кружляючи пристрасно в вальсі?

Це танець такий? Розумію.

Я звикла до інших – не парних.

Пробачте мені аритмію

І декілька па незугарних.

Щоб з ритму не збитись, рахую:

«Один, два, три», – і без упину

Невидимі кола малюю,

Рівненько тримаючи спину.

Ви гарний партнер, безперечно,

Мене ведете так уміло,

Упевнено, що небезпечно

На Вас відкликається тіло.

Я Вам віддаюсь – без останку,

Підвладна лише Вашій волі.

На «раз-два-три» згідна до ранку

Для Вас не виходити з ролі.

Нехай у вузькому корсеті

Не дихаю майже… О, згляньтесь!

Мене на слизькому паркеті

Кружляйте, кружляйте, кружляйте!

ТИ ЧЕКАЄШ…

Ти чекаєш на неї у Львові,

У просоченій запахом кави

Невеличкій квартирі. Чудові

Акварелі на стінах. Октави

Фортеп’янно-засмучених звуків

Тихо линуть з-під пальців тремтячих…

Ти чекаєш… Омріяний стукіт

Мелодійно-легкий, нетерплячий

Причувається тільки. Фіранку

Ти запнути забув, виглядаєш

Крізь вікно легковажну панянку,

Що забула дорогу… Ти граєш

П’єсу Лігеті, ніжно-звабливу,

Розплескавши тривогу і втому,

Просиш подумки любку зрадливу

Повернутися швидше додому.

А красуня п’є каву у кнайпі,

Де скрипаль мучить скрипку старанно,

І спілкується з кимось у скайпі –

Ніжно-приязно, та невблаганно.

Розгулялася осінь над містом,

Крутить хмари цариця багряна,

Засипає стежки падолистом…

В тебе знов збігла кава духмяна!..

Ти чекаєш на неї і досі,

Щем надії ховаєш в романсі.

Ти чекаєш. Заплакану осінь

Вітер ніжно кружляє у вальсі…

ЗОЛОТАВО-ФІАЛКОВІ СНИ

Намалюй мені ніч

без зірок – обіцянок любові,

без набридлих облич,

тільки сни – золотаво-бузкові…

В синіх водах ріки

відбивається темінь небесна,

потопають гріхи,

я ж лишаюсь, тонка, безтілесна,

серед ніжних сестер –

зеленаво-прозорих русалок.

Ліловіє Дністер

пелюстками духмяних фіалок…

Простелив молодик

до крайнеба по чистому плесу

золотистий хідник

і веде мене, наче принцесу.

Зупинити б цю мить,

стерти пам’ять! Якби ж то можливо…

Нитка долі бринить

і сплітається з іншими криво…

Ти себе змалював

поруч, в сяйві нічного світила,

і за руку тримав,

і ладнав мені янгольські крила…

Дивовижний політ

в освіжаючих струменях вітру!

Ми з тобою – весь світ!..

Ти малюй. А я все потім витру…