Сила Фейсбуку

Добираюся сьогодні з Дунаєвець на уроки в Рахнівку. Погода не тішить: січе мілкий дощ, а вітер не дає сховатися під парасолькою. Стою навпроти стадіону і усміхаюсь, спостерігаючи, як водії в негостинних автівках показують мені пальця (добре, хоч не середнього): «Я тут, по місту, далеко не їду».

Раптом зупиняється величезна вантажівка – фура, ми кажемо (а як треба називати?). Не одразу дійшло, що то мені. Ігнорую: я ж не спиняла))) Але коли почула: «Підвезти Вас до Рахнівки?» – застрибнула до кабіни. Мабуть, знайомий.

Виявилося, що насправді ми не знайомі. Проте той чоловік читає мене у Фейсбуці.

І тут уперше я осягнула силу соцмереж!

Дуже приємно, що там казати, коли люди не тільки лайкають в Інтернеті, а і в реальному житті тебе впізнають – і не соромляться розвіртуалитись.

Цей чоловік – а звуть його Руслан – «зробив», як-то кажуть, мій сьогоднішній день. Хай дорога завжди стелиться Вам щасливо, Руслане! А пригоди будуть тільки приємними!

06.05.2019 р.