Приветствую Вас Гость | RSS
Четверг
24.05.2018, 16:56
Cайт Маргариты Шеверногой
Главная Блог Регистрация Вход
Меню сайта

Наш опрос
Оцените мой сайт
Всего ответов: 91

Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Форма входа

Главная » 2018 » Апрель » 25 » Сакура-фест-2018
22:20
Сакура-фест-2018

Сакура-фест-2018

 

Я закохалась у Закарпаття з першого погляду! Вперше була на екскурсії в 2011 році (у Карпатах – раніше і частіше), ми тоді побачили багато, але не досить. До Ужгорода навіть не доїхали. І я постійно хотіла опинитися в Закарпатті знов. І от минулого року моя мрія здійснилась: Володимир Маслов, голова Закарпатської обласної організації ВТС «Конгрес літераторів України» запросив мене взяти участь у літературному фестивалі «Сакура-фест-2017». Не переповідатиму, все є на сайті, скажу одне: це було неймовірно і незабутньо! І я з нетерпінням чекала наступного фестивалю!

Цього року поїхала не сама – з Наталею Мазур. Отже, читайте враження Наталі. Я, на жаль, багато пропустила через хворобу: виявилось, що то пневмонія хотіла мене доконати, але дружня підтримка, чудодійні ліки від щирого серця Валентини Кушнір, а ще моє неймовірне бажання видужати створили майже диво – і хоч я зараз на лікарняному, лікарі дивувалися, як я так швидко змогла подолати пневмонію…

Захворіла я ще в середу. Бігла на роботу: 6 км полем, в самому светрику. Тоді вже почула, що вітер пронизує до кісток, але не надала значення: я ж міцна дівчинка! Наступного дня, вже в іншій школі, так само вдягнута, стояла на лінійці, відчуваючи, що тепер уже точно мені це так не пройде. І не пройшло. Вночі було погано, на ранок температура 38,3. Але я нікому не кажу: в Закарпаття не пустять! Щоправда, одразу почала лікуватись, а коли відчула біль у спині, взяла антибіотики, хоч і намагаюсь не вживати їх без крайньої потреби.

Мені дуже допомагають добрі люди. Знаю про це – і надзвичайно вдячна кожному! Насамперед, чоловікові: він не сварився, навпаки, намагався якнайбільше допомогти. Наш друг Антон Малицький не тільки відвіз у Хмельницький, нагодував-напоїв і спати поклав, а ще й доставив до самого вагона.

Ніч у потязі була жахливою. Ні, попутники чудові: приємна молодичка з Мукачева і дві бабусі, яких онучка відправила на курорт. Але мені було так погано! Висока температура, а ще викручувало всі суглоби… Не могла поворушитися. Таке відчуття, ніби на тебе навалюється важка темрява, як могильна земля, і тільки сонячні промені поступово її розріджують і знищують.

Ледве до 11-ї віджила. Мукачево! У цьому ж вагоні їхала Зоряна Лельо, але я не мала сили навіть мобільний увімкнути…

Вийшла на перон – життя закрутилося! Наталя підійшла, Зоряна, Володя Маслов нас зустрів. А потім Оксана Коваленко, Лілія Батюк-Нечипоренко, Марічка Іваниця…

Бібліотека імені Олександра Духновича – знайомі гарні обличчя! Ведуча Олечка – моє захоплення минулорічне! Нарешті Валечка Кушнір! Обнімаємось – і аж тепер відчуваю: я на місці!

Приємно зустрітися зі знайомими, знайомитися з новими людьми теж гарно. Так і проминула перша частина заходу. Чи варто всіх перераховувати? Все одно ж когось забуду. Проте не втримаюсь: рада зустрічі з Тетяною Рибар, Алексом Дулішковичем, Іриною Березою і Вадимим Козловським, Валентиною Попелюшкою, знайомству з бардом із Хуста Сергієм Масловим, письменницею, видавцем, громадською діячкою Маргаритою Лукечею, поетесою і перекладачкою Гізеллою Лімбах. Виступали майже три години

Усім учасникам вручили грамоти, а ще магніти зі світлинами Мукачева. Та ми і так не забудемо цей чудовий фестиваль!

На вечерю ми пішли до кав’ярні «Даніель». Мені пощастило сидіти біля імпровізованої сцени, тому я нічого не пропустила. Вражаюче-оголено-болючий проект «Вихід» Ірини Берези (переселенки з Криму) і Еліни Свенцицької (переселенки з Донецька) – наче біблійний «Вихід» («Ісход») з П’ятикнижжя Мойсея. І це не про політику, а про філософію пошуку втраченого дому, віри в людей, нарешті, намагання порозумітися з собою. Щиро кажучи, для цього проекту варто було б виділити окремий час і окреме приміщення, та в тому-то й проблема фестивалів, що потрібно багато всього втиснути.

Цей вечір мені зробили барди. Найперше, звісно, Оксана Коваленко, голова бард-клубу «Аквамарин». Та й усі були класні по-своєму: і Олександр Поршнєв, і Марина, і … (Якби ж то я не «випала» з береговської тусні, то б зараз усіх назвала). А плакала я, тільки коли співав Сергій Золотов (до речі, підполковник Сергій Золотов!), слухала б і слухала…

Ще одне враження: читала я того вечора в основному жартівливе, бо ж «обстановочка» відповідна. Слухали класно! Зазвичай у таких місцях «п’ють-їдять, між собою триндять», а тут – ні! Це було дуже приємно, дякую! А найбільше зворушило, що, коли я вже мала йти, якась дівчина (не побачила, хто саме) попросила прочитати «Курочку» (не одразу дійшло, що то «Щаслива курка»). Мабуть, мене єдину попросили щось прочитати – і це так круто! Хтось тебе знає і пам’ятає, що ти пишеш. Отже, все не дарма!

Ще дуже-дуже приємно було побачитися з Марисею Лаврою, чудовою співачкою і просто красунею (шкода тільки, що забігла вона на хвилинку, аби привітатися, поцьоматися і заселфитись). А ще з Веронікою Тищук – солісткою Мукачівського драматичного театру, якій ще минулого року обіцяла книжку. Мрію побачити «Едіт Піаф», кажуть, вистава неймовірна!

Після вечері нас із Наталі забрали до Берегова. Дорогою Володимир розповідав про історію краю, про деякі назви населених пунктів, знайомив з особливостями угорської мови.

У химерному Будинку чудес Дмитра Кобринського ми опинилися вже пізно ввечері, десь після 22-ї. Наталі пішла на екскурсію заплутаними  лабіринтами, а я не мала сили навіть на чаювання. Валентиночка привезла з дому купу американських ліків і почала ними мене напувати. Я вже мало що розуміла, але трималася з останніх сил. Ледве дотерпіла, щоб господар мені виділив «ізолятор» (бо була думка, що то у мене «вірус»). Поселив мене Діма в тій самій кімнатці під стелею з синім небом і золотими стінами, що і минулого року. І як пам’ятає? То я сяк-так постелилась, роздяглась, напилась ліків – і відключилась майже на півтори доби. Ні, не поринула в обійми Морфея, як дехто подумав би. Більш правильно – опинилася в лабетах Аіда. Я помирала і… помирала… і не померла. Рятувала мене світлий янгол Машенька Іваниця – і співчуттям, і добрими словами, і чашками з фруктовими чаями. А ще Валентина Кушнір – я випила її пігулок на мільйон доларів США, та й варення, яким мене напували, теж саме вона зварила і привезла мені, хворій. Наталі намагалась мене нагодувати, але за цілий день в мене влізла тільки редиска і шматочок вареної в озібках картоплі.

Дівчата казали, як всім весело – і я тішилася з ними, проте добу не могла навіть спуститися на перший поверх. Дехто вирішив, що я вагітна. Цікаво, що б завадило вагітній посидіти біля багаття, послухати вірші чи пісні? Шкода, що я все пропустила, але добре, що все відбулося! Бо чую враження дуже і дуже гарні!

У понеділок змусила себе встати і піти в душ. Не одразу вийшло, щиро кажучи, але поступово-поступово, хвилинку постояла, другу посиділа… Протягом трьох годин зібралася – вже молодець. Ідемо в Ужгород.

Перед обласним центром село Барвінок, а там – от краса! На кожному подвір’ї молоденькі сакури і магнолії!

Місто – перше враження – казкові будиночки під червоною черепицею. Річка Уж невелика зараз, але набережна дуже висока, видно, під час повеней вода піднімається.

Сакури всюди! Це не алея, не парк, а на кожній вулиці, у кожному дворі!

Ми сиділи в барі (чи ресторані) «Акваріум». Рекомендую навіть тим, хто не любить гадів: там круто! Не тільки пітони і тритони, а й рідкісні амфібії. А ще кажани!

Потім ми погуляли – і в бібліотеку. Закарпатська обласна наукова бібліотека імені Федора Потушняка зовні непоказна, зате всередині – справжній храм науки!

Перед початком заходу в нас, гостей, взяли інтерв’ю для «Тиси». І майже весь захід знімали для телебачення. Почесну місію ведучої зустрічі виконувала Валентина Кушнір. Знову виступали Ірина Береза, я, Наталя Мазур, а також Олександр Торохтін, Юрій Маслієв, Людмила Бородіна, Марія Іваниця. Вразив виступ Гізелли Лімбах і Володимира Маслова, які перекладали з угорської. І вибухом емоцій завершила фестиваль Валентина Кушнір!

А потім – прощальні обійми, сльози – і 11 годин у потязі до Хмельницького. І мрії про наступний «Сакура-фест»…

Просмотров: 33 | Добавил: Марго | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Поиск

Календарь
«  Апрель 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30

Архив записей

Друзья сайта
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz

  • Бесплатный конструктор сайтов - uCoz Стихи и поэзия в Украине: стихи о любви, стихи про любовь, любовные стихи, стихи любимой