Роздуми після уроку

Шкодую, що в час мого навчання в школі, не мала я такої учительки української мови, як Маргарита Володимирівна Шевернога. Спостерігаю за її педагогічною діяльністю уже кілька років поспіль, і відзначаю для себе її прогресивність, інноваційні методи роботи, небайдужість, бажання робити завжди щось нове, нестандартне і творче. Її фейсбучна сторінка повниться фотографіями із шкільного життя, де Маргарита Володимирівна то веде дітей до лісу, то на гору, то везе їх в обласний цент на виставу чи у музей. А то запрошує на урок письменників.

Так сталося і 5 жовтня 2017 року, коли Маргарита Володимирівна запросила до Рахнівської школи нас, чотирьох місцевих поетес - Наталю Мазур, Ольгу Остапчук, Людмилу Веселу, Ганну Корчинську та творчу групу вчителів-мовників району.

Учні та вчителі школи влаштували для усіх запрошених цілковиту несподіванку, бо прийняли нас, як найпочесніших гостей. Школярі у віршованій формі розповіли про себе та свою школу. А далі розпочався урок-семінар на тему: «Громадянська лірика поетів Дунаєвеччини. Лист воїну АТО», де не було ні учителів, ні учнів. Усі були рівні між собою.

На початку уроку був влаштований флешмоб на тему: «Що я роблю для перемоги, що я роблю для України». Спробуйте відповісти на це питання відверто. Зможете? А діти та вчителі, що сиділи один навпроти одного, змогли. Не хвилювалися вчителі, не боялися діти. І кожен говорив те, що думав. Серце стискалося від слів дівчинки, тато якої зараз перебуває у зоні АТО, або мами-вчительки, чиї сині також несуть службу на сході.

А потім було читання віршів, перегляд відео, розповіді про АТО та воїнів. Згадали і наших земляків, котрі не повернулися до своїх домів. І коли три дівчинки інсценізували вірш Ольги Остапчук «Люлі, татку», у багатьох з нас на очах з’явилися сльози.

Кульмінацією уроку стала пісня «Шлях додому» на мої слова, музика, виконання та відеоряд - талановитого композитора, учителя музики - Анатолія Мельника.

Після перегляду цього відео кліпу ми довгенько не могли оговтатися. У багатьох сльози блищали на очах, а у мене перехопило подих.

Упродовж уроку кожен із присутніх виготовив листівку для воїна АТО. На урок завітали дітки молодших класів зі своєю вчителькою Тетяною Вужицькою, які принесли і свої малюнки та листівки. Як розповіла мені потім Маргарита, навіть коли ми поїхали, діти не пішли додому, а залишилися в школі, щоб виготовити більше листівок.

Ну хіба не чудові наші діти? А ти, Марго, кажеш, що вони не відмінники. Хіба це має значення на фоні того, що кожен з них росте патріотом?!

Наталя Мазур