Леонід Борозенцев – класний, креативний! А Ірину Березу було шкода: мабуть, на її худеньких плечиках була вся організація, тому виглядала замученою, наче самотужки вже загнала носорога до стайні. В усьому іншому – нічого особливого я й не чекала. Якби не попередня презентація в Музеї Коцюбинського, була б трохи розчарована, а так – все ок. Автори читали чужі вірші, потім голосували. Щиро кажучи, була здивована: очікувала, що кожний проголосує за власний вірш (анонімно ж, ніхто й не дізнається). Але поети-мисливці були справедливі. Переміг вірш Віри Ваганової – заслужено. І тема злободенно-вічна, болюча – про Україну, і написано гарно. Довга назва, не запам’ятала, щось там про «25-й кадр». Мене теж ця поезія зачепила (хоч із самого початку вирішила не голосувати за російськомовні вірші). Читала донька Ірини – Олександра Береза, класно читала. Щиро радію за Віру і вітаю з перемогою! «Носоріг» у надійних руках!

Отримала диплом і книжку – «Резонанс» із серії «Киев поэтажный» (видавець Олег Федоров, він же і спонсор фестивалю). А в ній – мій знайомий Ігор Сокол і досі не читаний Олег Нікоф (він же Олег Федоров). Олеже, ти класний! Все, як я люблю: трохи еротики, трохи приколу, зовсім трішки самозакоханості й багато деталей. Хочу ще!

На фестивалі було багато талановитої молоді, це тішить і дає надію. До речі, більшість юних пишуть українською – пишаюсь!

Познайомилась з Олегом Климчуком з Житомира, Олесею Міфтаховою з об’єднання «Творчий Кременчук», киянином Валерієм Сазоновим, з іншими «пофрейдимось» на «Фейсбуці». Пробачте, якщо когось не згадала в дописі, дуже багато вражень!

О, мало не забула розповісти про свій вірш. Я подавала «А пам’ять б’ється рибою об лід…». Не шедевр, але люди порадили (я ж ніколи нічого не можу обрати). Дівчина, яка його мала читати, почала сміятись і не дочитала до кінця. Потім була друга спроба, не менш образлива для мене як для автора. Добре, що конкурс анонімний, а то б я померла від сорому! Мій вірш був визнаний найбільш смішним (і, мабуть, найбільш ідіотським), бо всі інші були прочитані без ексцесів. Дякую за неочікувані емоції! Але я не ображаюсь: не можна ображатись на правду. Поети – вони ж як діти: що думають, те і говорять. Але якщо б раніше я впала в депресію і надовго перестала писати взагалі, то тепер витримала цей удар стійко. І ще раз дякую.

Вважаю, що великий мінус «МН» – відсутність позаконкурсного спілкування. Добре, що я знала Галину Іванівну, а якби не це, то просиділа б весь вечір тихо в кутку, так ні з ким би і не познайомившись. Може, це тому, що більшість поетів вінничани. Але, гадаю, їм теж було б приємно познайомитися з іншими. Варто було б організувати спільну екскурсію містом. На захист Б&Б можу сказати, що вони запросили всіх на читання у «Дім поета», але я вже не змогла залишитись (не знаю, як інші гості). Гадаю, там була більш камерна атмосфера й автори не почувались непотрібними на цьому святі життя. З іншого боку, можливо, треба було самим себе розважати і отримувати задоволення. В усякому разі, дякую організаторам за титанічну працю! А всім все одно не догодиш, знаю з власного досвіду.

Особисто я приїжджала не за нагородами, а в надії зустріти знайомих. Цього року не зовсім вийшло. Сподіваюсь, наступного року буде краще – для мене. Бажаю Б&Б творчих успіхів, натхнення і позитивних емоцій!

Ще одна несподіванка: в галереї була виставка картин хмельничанина Олександра Антонюка. Який тісний світ! 

Вечір був самотній і сумний. Можна було піти в кіно, та не було з ким. Тому я почитала перед сном, щось написала і лягла спати. До речі, жила я в хостелі, в самому центрі міста, навпроти міської ради (здається). Зупинка «Майдан Незалежності». Рекомендую: «VIN-HOSTEL», вул. Соборна, 46. Комфортно, гарно, чисто, тепло, уважний і ненабридливий персонал. Тепер (якщо ще колись доведеться ночувати в Вінниці) знатиму, де голову притулити.

Що ж, я вже вдома. Завтра Андріївські вечорниці! Згадуйте прадавні ворожіння і печіть калиту!