Поїздка у Фельштин і Чорний Острів

Соромно визнавати, але я дуже погано знаю рідну Хмельниччину. Тому не могла не зацікавитись запрошенням на екскурсію від «Поділля Story» у «Фейсбуці».

Рано-вранці 11 липня я була на Майдані Незалежності в Хмельницькому. Група наша складалась із двадцяти осіб, керівник – Ігор Петраш. На жаль, я так ні з ким і не познайомилась, тому, фейсбучні друзі, впізнаєте знайомих – лайкайте, може, комусь захочеться скачати собі світлини. Зате приємно було зустріти друзів, «конгресівців» Геннадія Миколайовича Тукачова з дружиною і Бориса Станіславовича Кузіну, який разом з фотокором Ігорем виконував у поїздці редакційне завдання: описати почути і побачене для «Прибузької зорі». Останнє мене дуже потішило, тому я розслабилась і нічого не записувала. Борис Станіславович обіцяв надіслати свій матеріал, тож більш детальний опис розміщу згодом, інший варіант – читайте «Прибузьку зорю».

Перше й найсильніше враження справив на мене костел Божого Провидіння парафії святого Войцеха у Фельштині (колишньому Гвардійському). Надзвичайно гарний, багатий. Гадаю, фінансова допомога йде з-за кордону, адже на відновлення його витрачені колосальні кошти (забігаючи наперед, порівнюю його з костелом у Чорному Острові: небо і земля. Там теж багато зроблено, проте…) Отець Петро – справжній поляк, але українську знає добре. Мені він здався неабияким знавцем історії, небайдужим дослідником історії храму і зацікавленим краєзнавцем (досі шукає в полях сліди пограничних стовпів). Розповідав дуже цікаво про історичні події на Поділлі, про історію костелу, ознайомив з експозицією – це ніби музей в музеї.

Потім відвідали залишки валів замчища, на якому розміщено школу.

За селом – славнозвісний об’єкт зі Списку Світової спадщини ЮНЕСКО – геодезичний пункт Дуги Струве. Не вразив. Я думала, то якась обсерваторія, а побачила залізну триногу і поряд – надгробок. То не могли вигадати нічого кращого, ніж замовити плиту (ну точно, як надгробок), на якій вигравіювали інформацію про Дугу Струве. Але є користь: дізналась про В.Я. Струве і визначення 25-ого меридіана.

До Чорного Острова їхали довго (а потім до Хмельницького – близько). Та з моїм «географічним дебілізмом» я нічому не дивуюсь. :)

Про Чорний Острів теж дисертацію можна написати, і взагалі, наше Поділля має багатющу історію!

Музей Леоніда Глібова розміщений в колишньому маєтку Пшездецьких. Директор музею Олександр Андрійович Казіміров розповів нам і про колишнє містечко (на той час з досить розвиненою промисловістю), і про панів Пшездецьких, і про те, як Ференц Ліст програвся тут у віст і мусив дописати рапсодію №2, дати концерт, аби мати кошти поїхати. Мене ж найбільше цікавив Леонід Глібов. Виявляється, що байку «Щука» (яку вивчають у школі) він написав саме тут, за що втратив роботу і змушений був поїхати з Чорного Острова.

Потім відвідали костел Успіння Пресвятої Богородиці і Церкву Преображення Господнього.

Місцевий ксьондз теж докладно розповідав, цікаво, та мене «доконував» його жест – потирання пальців, що означав «гроші», «дорого». Він тер пальцями впродовж усієї розповіді. Так, мені шкода, дуже, але нічим не можемо допомогти…

Костел цікавий, розпис якийсь модерновий (наскільки я можу судити).

Колись був орган – розбили. В радянські часи трохи перебудували, зробили кімнати для більярду і ще для якихось розваг. У підвалі поховані Пшездецькі і Наркевичі, але всім байдуже: поки тут був клуб, над могилами влаштовували дискотеки, а тепер підвал засипаний сміттям. Та мене найбільше вразило те, що могильні плити розбили і повикидали, навіть надгробок Лаури Пшездецької – шедевр світового мистецтва (автор – скульптор Віктор Бродський) – не поцінували. Зараз мармурову Лауру можна побачити у Кафедральному соборі Кам’янця-Подільського. Особисто я бачила її десятки разів і можу милуватися годинами цією красою! А сама Лаура покоїться в костелі Чорного Острова. Не розумію, як люди могли бути такими жорстокими, байдужими і тупими. Хоча, спостерігаючи за людьми, аналізуючи їхні цінності, поведінку, майже впевнена, що і зараз ця ситуація могла би повторитись. На жаль…

У Церкві Преображення Господнього мені найбільше сподобалась ікона Богородиці: і Вона, і Ісус одягнені у вишиванки, а в ручці Ісуса – вишні.

Кажуть, що весь розпис неканонічний і його мають переробляти. Не хочеться, адже зараз храм гарний, цікавий, оригінальний.

Наостанок хочу подякувати організаторам. Все сподобалось, чекатиму наступної поїздки!