1. Вночі вона питає: – Це у нас секс чи любов? – Я мовчу, я не знаю, у мене це завжди було разом, тепер це чомусь окремо, боюся, що перемкне, а я люблю, коли в жінки щасливі очі, а вона тепер така роздратована, і ми одне одного не впізнаємо.

2. Мужчина повинен чутися переможцем, тоді він цікавий для жінки. А я в основному перемагаю себе.

3. Мужчини зникають як явище. Їхнє місце посіли круті – ерзац, замінник, гібрид гамадрила й Шварценеґера. Словом, еволюція вспак.

4. 1 грудня, дев’ята річниця референдуму, коли на руїнах імперії постала наша  Незалежність.  Синій  птах  з  перебитими  крилами,  майже  до  смерті закльований двоголовим орлом.

5. Центрифуга ідіотизму, голова йде обертом.

6. Добре, що Господь увімкнув нам ближнє світло свідомості, бо якби дальнє, схибнутися можна.

7. Ми хто? Ми статисти духовної пустелі. Ми гвинтики й шурупи віджилої системи, вона скрипить і розвалюється, продукти розпаду інтоксикують суспільство, і воно по інерції обирає й обирає тих самих. Великий народ обирає карликів, маріонеток, і що цікаво, — не він їх, а вони його сіпають за мотузочки у цьому політичному вертепі.

8. …В джунглях конкуренції кожен кожному звір.

9. «Пропорції дрібного й великого – ось у чому різниця між розумом жіночим і чоловічим.

10. Але така властивість моєї пам’яті: пам’ятаю бозна-що, забуваю елементарні речі.

11. Взагалі-то щоденник – жанр особистих записів. А яке моє особисте життя, і чи буває воно в одружених? Записувати, як тебе жінка пиляє, як засмоктують будні? Це вже був би не щоденник, а буденник.

12. Вона ж не виходила за мене заміж. Ми одружилися, ми побралися, ми обрали одне одного. Для того, щоб оце тепер загубити?!

13. Будні роблять людей буденними.

14. Час натягується, як тятива, але не в руках Купідона.

15. У всіх країнах мови як мови, інструмент спілкування, у нас це фактор відчуження.  Глуха  ворожість  оточує  нашу  мову,  навіть  тепер,  у  нашій власній державі. Ми вже як нацменшина, кожне мурло тебе може образити. Я ж  не можу  кроку  ступити,  скрізь  привертаю  увагу,  іноді  навіть  позитивну, але від цього не легше. Бо в самій природі цієї уваги є щось протиприродне, принизливе. Людина розмовляє рідною мовою, а на неї озираються.

16. Україна – це резервація для українців. Жоден українець не почувається  своїм у своїй державі. Він тут чужий самим фактом вживання своєї мови.

17. Але ж якщо мова – це Дім Буття, то чого ж ви мене виживаєте з мого власного  дому?!  Це  бандитизм.  Це  імперський  вірус.  Це  гарячка  Ебола.  У мене вже кров проступає з вух, коли я чую, як ображають мій народ. І хоч би ж російською говорили по-людськи, а то ж якийсь волапюк.

18. Раніше  ж  принаймні  ненависть  до українців  хоч  якось  камуфлювалася,  а  тепер  тебе  просто  готові  знищити: «Хотєли свою нєзалєжность? Вот вам!» Виїли Україну зсередини, як лисиця бік  у  спартанця,  ще  й  дивуються – чого  ж  вона  така  скособочена?  Чого кульгає  в  Європу,  тримаючись  за  скривавлений  бік?  Всю  обгризуть,  як піраньї, і сипонуть врозтіч. Від України залишиться тільки скелет.

19. «Нужда и бедность – неизбежный удел стоячего государства», – писав Гоголь.

20. Тим часом вона захрясає у побуті, занепадає, нервується і вже бачить світ у ряботинні дрібниць. На моїх очах зникає жінка, красива-прекрасива жінка. От я гляну на неї – вона прекрасна. Торкнуся до неї – вона магніт. Але втомлена жінка під вечір – це вже ступа. А коли ще й задубіла в роздратуванні, то це вже ціла меґера.

21. Дві людини взаємно мають творити одна одну. Ми руйнуємо, бо руйнують нас.

22. У парламенті скаженіють шовіністи, брунькуються фракції, сповзають у водевіль патріоти. Кількох депутатів стабільно немає у сесійному залі, вони сидять деінде. А ці щодня  в  телевізорі, – ось чому вони здаються карликами,  вони ж усі вміщаються в ящику, дрібненькі-дрібненькі, як у перевернутий  бінокль. Сновигають, куняють, чубляться, виступають, тиснуть на кнопки, тасуються в більшість і меншість, і безнастанно дбають про народ.

 Хоча навіщо про нього дбати? Він поганий. Він увесь вік стояв на колінах, він спить, у нього препаскудний менталітет, у нього жахлива історія, яку не можна читати без брому, у нього продажна інтелігенція, у нього немає еліти, він  роздав своїх геніїв у сусідні культури, а сам сидить яко наг, яко благ, неконкурентоспроможний.

23. Я за все своє життя не наслухався таких пасквілів на народ, як наговорено при цій, з дозволу сказати, демократії. Навіть у радянському ідеологічному казані не варили в такій смолі українців.  

24. Мова солов’їна, а тьохкають чортзна-що.

25. Націю запрограмували на безвихідь. А вона добра, вона терпляча. Вона, як я – Терези і Кінь.

26. Несвідомі власної несвідомості.

27. Добре людям, які пробігають повз факти. А я проходжу крізь них.

28. Перед  лицем  грізних  подій  українське  козацтво зібралося  на  Велику Раду. Побалакали, поспівали, помолилися в церкві і зварили куліш.

29. Нова форма свободи слова – що хто хоче, те й лопоче.

30. Кожен тобі сипле в голову своє сміття.

31. У кожної влади в генах – знищити журналіста, придушити письменника, перехапати всіх, хто бачить її наскрізь.

32. … чорні  трикутники  на  обличчях. Молодь не вірить владі, молодь опустила забрало.

33. Висвистіло нашу Незалежність у підземну трубу.

34. Непокаране зло реґенерує себе.

35. Дружина спить, я дивлюся у стелю. Втім, вона, здається, теж не спить, чекає, поки я засну, щоб теж дивитися у стелю.

36. Може б, і нам звернутись у наступне століття? Що ми українці, що ми були.

37. На світанку нової ери вдарив новий шквал демонстрацій. Людей було навіть  більше,  ніж  на  Гала-концерті  у  новорічну  ніч.  Отже,  баланс  між громадянською  совістю  й  порожнечею  ще  не  остаточно  порушений.  Люди з’їжджаються звідусіль. Столиця клекоче мітингами. Дипломати дивляться з вікон посольств. Інвестори пакують валізи.

38. Мітинги й демонстрації уже щодня. Я не ходжу. Не тому, що чогось боюся чи остерігаюсь, а тому, що знаю – знову все закінчиться нічим, знову обведуть усіх круг пальця. Це не моя орбіта.

39. Нація дуже хвора, швидко втомлюється. Цій нації кров уже не вдаряє в голову, вже виступає тільки холодний піт.

40. … Тепер тільки  й можна витримати, що старшого чоловіка – він має долю, він має досвід, не те, що молоді невропати, на нього можна спертися.

41. …Не в тому жах, що тепер жити важко, а в тому, що образливо. Я звик, щоб мене забороняли. Але я не звик, щоб мене ображали.

42. Я хотів йому порадити, щоб він подав до суду. Але ж тепер усі на всіх подають, за образу честі й гідності. Судів більше, ніж честі і гідності. Він не подасть.

43. Вікна моєї квартири світяться. Знадвору вони тепліші, ніж зсередини.

44. Часто перед телевізором сиджу один. Є такий вид самотності – сидіти перед телевізором, не вмикаючи світла. Втупишся в екран і сидиш. А тобі все розказують,  показують – де  газ, де сказ, де війни, де катастрофи. Часом ловлю себе на думці: а нащо мені вся ця інформація, у мене що, три життя? Те, що  діється тепер у світі, – це  кошмар, що приснився людству. Потім його назвуть Історією і приплюсують до попередніх кошмарів. Чи не краще дивитися свої власні сни?

45. Найгірше в нашому народі те, що він до всього звикає. Оце звик,  змирився, і нічого не хоче міняти. Фактично він навіть не любить змін, і ніколи до них не готовий.

46. Я надійна одиниця електорату, по таких, як я, ще не одна мавпа видереться на верхні гілки влади.

47. Знову насуваються вибори. У нас же вибори починаються задовго до виборів.  Заздалегідь  готують  електоральне  поле,  засівають  його  гречкою  і обіцянками. Усувають конкурентів. Піаряться. Від компроматів тхне, як від розлюченого тхора.

48. Зараз обливають віце-прем’єр-міністра. Це у нас молода гарна жінка, «газова  принцеса» леді Ю. Щойно вона взялася за цю нежіночу справу, паливно-енергетичний комплекс, зробила перші рішучі кроки, як одразу ж її почали викликати в прокуратуру, інкримінувати ретроспективні гріхи. То чого ж її тоді не судили? Чого з неї роблять «Соньку золотую ручку» вже аж тепер? Чи не тому, що вона завжди в опозиції, хоч і при владі, а все одно в опозиції, і в протестних акціях завжди у перших рядах?

49. Бог дав жінці розум, щоб було два полюси правди.

50. У маленького кримсько-татарського народу лідери є, а у такого  великого, як наш, самі лише керівники та голови фракцій.