Мої думки, на перший погляд, мають суто провокативний характер. Але ми, як нас називає протилежна сторона, «свідоміти», повинні не тішитись ілюзіями, а відверто подивитись на реальний стан справ з українською мовою, щоб не обманювати себе та не робити помилок у майбутньому.
Я пишу українською, щоб більшість російськомовних пройшли повз цей текст – вони і так все знають чи відчувають.
Отже, як розумні люди, давайте проведемо експеримент – уявімо, що ми, прости Господи, уперті російськомовні. Чому ми не хочемо вчити українську мову (хоча, можемо і ставитись до неї нейтрально)?
Історичний бекграунд, мовляв, російське означає головне і прогресивне, а українське втілює сільське та відстале має інерційне значення, більше стосується старшого покоління. Це не головна проблема.
Людина — істота лінива і власну дупу піднімає рідко, тільки заради хліба та видовищ. «Російськомовний» (врешті, як і «україномовний») — він теж людина з усіма вадами. Він англійську намагається все життя вивчити, а ви тут з українською лізете.
Так то ж англійська, світова мова, може трошки до російської не дотягує, а українська, прости господи, це що? По гамбурзькому рахунку? Скільки балакає нею? 20-25 млн. від сили, включно з «діяспорою».
Чи критично знання української для кар`єри? Абсолютно ні, тільки якщо ви не мрієте про держслужбу. Важлива вона для повноцінного життя в Україні? Ні – всі чудово розуміють російську, її всюди вживають, вона скрізь – у пресі, ТВ, книгах, побуті. Освіта? Хіба для школярів. Ми ж ведемо мову про дорослих. Престиж? Щось не чув, що Україна крута цивілізаційно — приваблива країна з високим рівнем життя.
І головне – яку конкурентну перевагу на ринку висококваліфікованої праці, скажімо, в банківському секторі чи мас-медіа, вам дає знання української? Майже ніякої, якщо ви не юрист чи держслужбовець. Бізнес цілком і надовго русифіковано. Хіба що диктором на УТ-1 можна стати.
Час — цінний ресурс, дорожчий за гроші. У російськомовного фахівця, наприклад, є вибір, на що його витрачати: на вивчення української чи англійської (іншої іноземної)? Відповідь зрозуміла. Витрачаєш час на українську й тебе на повороті обходить конкурент – він попереду тебе на одну корисну іноземну мову чи спеціальність.
Хто такі україномовні? Це на 99% люди, які навчались в українських школах. Я там учився, і дійсно, українська школа — це живе джерело українського патріотизму (тому нам Табачника так наполегливо пхали з Москви).
Була така пісня на початку 90-х у Тризубого Стаса : «в українську школу я б дітей не вів, їх учєбнік школьний весь би посадив, ви хоча б Шевченка прочитайте зміст – ето же отпєтий націоналіст, сам я українську окончав давно, так казали: Грицько — будущий Махно».
Так от, з височини повної шкільної україномовної освіти, нам легко розмірковувати про те, що українську вивчити — раз плюнути, і тільки Азіров — телепень.
А уявіть, що ви переїхали чи мешкаєте у Мінську, а білоруської не знаєте. Вам легко буде її вивчити? А яка мотивація для вивчення? Нею взагалі одиниці розмовляють. Так, сябри, я вас поважаю, все таке інше, але піду краще англійську підтягну. Ви ж мене і так зрозумієте?
Але мені, як українцю, який учився в українській школі і непогано володіє українською на рівні літературної ДУЖЕ ПРИКРО, навіть чисто з економічної точки зору, що таке знання не є не те що конкурентною перевагою, але й навіть базовим знанням в рідній Україні. Це якась маячня, але така реальність.
І ця реальність, на жаль, буде тільки погіршуватись, особливо для україномовного інтелектуального прошарку.
Скандал з відміною закону Колісниченка і використання цього факту, як приводу для війни, зафіксував повну толерантність українського соціуму до російської мови. Так, ми повинні згуртуватись, так, іде війна, але російська вже перемогла і зафіксувала домінантне становище. Всі, хто наполегливо за українську, сьогодні переведені у нішу фріків на зразок Фаріон. У нас зафіксували комплекс провини.
А з півночі вже «закидуються» загрозливі ідеї – Україна це інша, краща Росія! Тому всі прогресивні росіяни, нумо в Україну. Нам приємно, ми танемо.
А що відбуватиметься? Ці росіяни, безумовно, ліберальні, прогресивні, фахові, приїдуть сюди. Мови української вчити не будуть, ми ж бо толерантні (поліглот Савік Шустер багато українською послуговується, чи Євген Кисельов?) Більше того, вони розповідатимуть, які ми непрофесіонали, і як треба правильно працювати, а потім взагалі казатимуть: «ми ж брати, один народ».
І україномовному треба буде зі штанів виплигнути, щоб конкурувати з новими російськими іммігрантами – мову їм вчити не треба, а професійно вони підготовлені краще, бо часу на якусь там чужу мову не витрачали, а відточували потрібні професійні навички.
Це майже мат «українському світу», це гірше бойовиків на Донбасі. Не експортом війни, так експортом російського інтелектуального прошарку Путін досягне своєї мети.
Отже, підсумовуючи, маємо такі факти:
- Російська мова в Україні не тільки закріпила, але й зміцнила свій статус.
- Українська мова не дає її носію майже жодних конкурентних переваг, більш того, її вивчення, хоча це і цинічно, звужує можливості для опановування більш практичних і корисних професійних навичок.
- Жодного мотиву чи потреби вчити українську у російськомовних старшого від шкільного віку немає.
- Подальша еміграція російського «креативного класу» в Україну тільки закріпить домінуючий стан російської в бізнесі та мас-медіа.
- Публічний захист української (а це автоматичний наступ на російську) переведено в маргінальну площину, десь поряд з антисемітизмом.
Вихід один – зубами, на смерть триматись за українські школи та вищу освіту. Тільки так у нас залишиться маленький шанс на виживання калинової, якщо вона комусь ще треба.