18 березня, в останній навчальний день перед весняними канікулами, ми з дітьми святкували Всесвітній день поезії. Зазвичай ми влаштовуємо літературні читання, коли і діти, і вчителі розповідають про улюблених поетів, читають вірші, діляться враженнями від поезії. Але цього року я вирішила провести літературознавчий турнір, адже змагання не залишають дітей байдужими, спонукають до активних дій, мотивують до вивчення літератури, самостійного отримання нової інформації. Іншими словами, під час змагань – хай навіть на теми, не дуже цікаві дітям – неможливо нудьгувати!

Більше двох годин мої школярики були занурені в літературу: добирали епітети, згадували авторів поетичних уривків, відповідали на питання літературної вікторини, грали у «Що? Де? Коли?», визначали віршові розміри поезій, складали вірші за запропонованими римами, упізнавали поетів, зображених на світлинах, та виконували інші завдання.

Підсумком турніру і його окрасою стало читання улюблених віршів. Звучали поезії Тараса Шевченка і Василя Симоненка, Лесі Українки та Ліни Костенко, Володимира Сосюри та Івана Малковича, Вільяма Шекспіра, Джорджа Байрона й Олександра Пушкіна, а також дунаєвецької поетеси Наталі Мазур і навіть мої. Ви не уявляєте, як це приємно! Адже дітей ніхто не готував, тільки вчора оголосила, що буде літературний турнір, одним із завдань якого буде конкурс читців. Дехто з дітей читав програмні твори, які вивчали на уроках, інші – підготовані на різні конкурси. Потішили вихованці літературної студії «Ліра» Іванна Александрюк, Аліна Берчук, Марина Падитель, Андрій Рудніцький, Яна Севастьянова, які читали власні вірші.

Хочу поділитись деякими спостереженнями. Перше: діти майже не читають вірші «для душі», тобто, ті, які не вивчаються в школі. Добре, хоч взагалі читають! За опитуванням, найбільше полюбляють детективи, фентезі, казки і легенди, рідше – гумористичні твори. А от поезія не користується попитом. І чому так? Пам’ятаю себе в дитинстві: теж обожнювала белетристику, але настільними книгами у мене були збірки Лесі Українки, Анни Ахматової, Марини Цвєтаєвої, Белли Ахмадуліної, Сергія Єсеніна, Байрона і Шеллі, згодом – Василя Симоненка і Ліни Костенко. Може, тому, що в поезії я знаходила слова, які передавали мої почуття?

Друге: більшість моїх учнів пробують писати вірші. Нонсенс: читати не люблять, а писати хочуть. Проте, якщо подумати, у цьому є своя логіка: у віршах людина намагається вилити свої почуття. Комусь це вдається краще, комусь гірше, але як це прекрасно! Навіть у наскрізь прагматичному світі все одно перемагає Поезія! Хай хоч ненадовго…

Ще одне спостереження, можливо, не закономірне, яке стосується конкретно моїх учнів: вони краще знають поетів-сучасників, ніж класиків. Звісно, Сковорода, Шевченко, Франко, Леся Українка не мають конкурентів. Зате Шашкевича, Гребінку, Малишка, Олеся не розпізнають на світлинах, Рильського, Сосюру, Тичину також. А от Ліну Костенко, Василя Симоненка, Івана Малковича, навіть Павла Глазового називають одразу, навіть якщо світлини підбираю «не з підручника». І ще: найкраще знають дунаєвецьких поетів, адже ті «надруковані в «Дунаєвецькому віснику» поряд з Маргаритою Володимирівною»! (До речі, до сьогоднішнього заходу і не підозрювала про це, навіть не уявляла, що мої діти читають «районку»).

А знаєте, кого із поетів-неукраїнців мої діти вважають найкращими? Шекспіра, Байрона, Пушкіна і Лєрмонтова (вони у них парні, як Онєгін і Татьяна), Омара Хайяма і Мацуо Басьо. Не питайте, чому (не я у них викладаю світову літературу).

І на останок: кажуть, що сучасні діти не люблять читати, а поезію – й поготів. Але якби ви бачили, як раділи школярі книгам, презентованим у вигляді призів, то змінили б цю думку. Для всіх учасників я приготувала солодкі призи, бо ж усі гарно попрацювали. А найкращим читцям і команді переможців – книжки. І була здивована – приємно! – щасливим очам і щирій подяці. Пишаюся своїми діточками! Вірю в них і в наше щасливе майбутнє!

Вітаю всіх з Днем поезії! Бажаю читати гарні твори й отримувати насолоду! А хто не може не писати – пишіть! І даруйте нам радість від читання і пізнання!