Конкурс імені Леся Мартовича – 2018

Мабуть, я остання пишу про враження від конкурсу імені Леся Мартовича. Так склалося, що ж зробиш…

Давно чула про Жовкву і Галину Фесюк. Серед моїх віртуальних та розвіртуалених друзів існує така думка: якщо хочеш гарно провести час, відчути свою потрібність і значимість – їдь до Жовкви! Там усім раді!

Два роки назад я подавала свої твори на конкурс і навіть отримала диплом, але поїхати не змогла: приблизно в той самий час у мого чоловіка день народження. А цього року все співпало! І дата проведення, і погода, і здоров’я. На перемогу особливо не сподівалась, але якусь грамоту все ж таки розраховувала отримати (треба ж колегам і родині «пред’явити» привід для поїздки). Насправді просто хотіла побачити знайомих, відвідати Жовкву, провести час у гарному товаристві однодумців.

Не розчарована!

Моя поїздка почалась ще в п’ятницю: потрібно було заздалегідь виїхати з села. У Кам’янці зустрічалась з поціновувачами поезії, в суботу їхала майже весь день: до Львова бусом (дякую, «Блаблакар»!), тролейбусом через все місто, тоді до Жовкви автобусом… Пані Галина Фесюк супроводжувала мене (телефоном) упродовж дороги, зустріла в Народному домі, провела на концерт Павла Дворського. Одразу була вражена атмосферою: патріотичною і товариською. А ще тим, що потрапила до надійних рук місцевих працівників культури, яки переймалися і де нам жити, і що нам їсти, і навіть змусили сфотографуватися з шанованими співаками – Дворськими. Так, я одразу закохалася в Жовкву і жовківчан.

Поселилися ми в будинку Іванки й Назара. Ми – це Ірина Стрижка, Ігор Стамбол, я і пара з Чернівців – пан Василь та пані Люба. Пізніше до нас приєдналася лікарка-психологиня Валентина Шеховцова.

Вечір був незабутній! У пошуках їжі ми з Ігорем та Іриною вирушили в центр, але тим не обмежились: Ігор провів для нас чудову екскурсію! Шкода, що було вже темно, проте у всьому є свій сенс: назавтра те ж саме виглядало по-іншому…

Виявилося, що Ігор – колишній (чи колишніх не буває?) одесит, тож нам було про що ділитися спогадами. Іринка – тележурналістка з Дніпра. Вони просто неймовірні! Забігаючи наперед, скажу, що й пишуть талановито. Шкода, що поїхали швидко. Проте ми ж ще зустрінемося, правда?

У неділю почався фестивальний день. Ніде не написано, що це фестиваль, але ми сприймаємо конкурс імені Л. Мартовича саме так. Зранку – зустріч у Народному домі. Обійми і цілунки, розвіртуалення й нові знайомства. Галина Рибачук-Прач, Петро Кухарчук, Віктор Крупка, нарешті приїхала моя подруга Наталя Мазур, Олена Іськова, Юля Григорук, Серго Сокольник, Оля Романишин, Василь Мошуренко… Пробачте, кого не назвала!

Ми встигли ще оглянути замок (бігом-бігом!), я – підвернути ногу (коли бігла до автобуса). Але багато чого лишилося на наступний раз…

Дякую пані Галині Фесюк за чудову екскурсію Жовківщиною! Я пам’ятаю: Воля Висоцька, Пили, Добросин, Лавриків, Магерів… Нестеров і «мертва петля». А ще те, що всі річки, які впадають у Чорне море, починаються з Розточчя…

Потім була служба в храмі й панахида на могилі Леся Мартовича. Урочисто й велично. Мало кого з українських письменників так шанують, щиро кажучи…

У другій частині дня – обід, нагородження і спілкування, спілкування, спілкування…

Мій день зробив Іван Гентош. Сидів поряд за обідом. Зайшла мова за поезію. Кажу, що мої вірші не для конкурсів, з ними неможливо перемогти. Глянув на мене якось… із жалем, чи що… Дізналася, що пан Іван входить до складу журі. «Так і знала, що безнадійно», – промайнула думка. Але це мене не засмутило. Тим більшим було моє здивування й радість (чого там, справді, раділа, як мала дитина!), коли мою книжку – поетичну збірку «Повертайся» – визнали найкращою. І це тоді, коли там були направду сильні поети й гарні книги! Кого точно читала: Олена Іськова, Неоніла Яніцька, Вікор Крупка…

Та менше з тим. Перемога ще нічого не означає. Але – як все ж таки це класно!

Після урочистостей ми спілкувалися за «круглим столом». Мої відкриття: перше – Олесь Коляда, колишній соліст білоруського гурту «Сябри». Який ніжний голос… Друге – Людмила Іванець, дівчинка з Харкова, – талановита неймовірно!

Увечері знову було спілкування: моїми сусідами стали Віктор Крупка, Василь Мошуренко і Петро Кухарчук. Тож звучала поезія – гарна чоловіча поезія! А після півночі, коли настало 12 лютого, святкували уродини двох талановитих письменників – Леся Мартовича й Василя Мошуренка. Пане Василю, я підписала Вам книжку – а Ви зникли по-англійськи. Тож чекатиме вона наступної зустрічі…

У понеділок ми з Наталею Мазур і Світланою Петренко були в Куликівській школі. Діти талановиті, учителі небайдужі, директор на своєму місці. Бібліотекар – пані Ліда – креативна й спрямована на розвиток. Враження від зустрічі – позитивні. Сподіваюсь, що і в куликівців від нас – теж.

До речі, у Куликові народився Богдан Ступка. У Народному домі є музей, а поряд – пам’ятник видатному акторові.

Цікаво, що тут – Народний дім, тобто дім для народу, а в нас – будинок культури. Культура – це добре, але виходить, ніби культура тільки в цьому будинку і є (в кращому випадку), а все інше – безкультурне.

Ще я звернула увагу на храми: вони тут величезні! Та все одно не годні вмістити всіх парафіян одночасно. Нам ще вчитися і вчитися…

Повертатися до Жовкви не мало сенсу, тому я придбала новий квиток на потяг – і замість 20.20 виїхала зі Львова о 14.05. В дорозі читала збірку новел Ігоря Стамбола «Злочинний порятунок». Цікаве й патріотичне чтиво! Але про це пізніше. А також про те, що я просто з вокзалу вирушила до книгарні «Є» на презентацію Галини Рис, львівської молодої письменниці, яка прибула одним зі мною потягом…

Не буду дякувати: «Фейсбук» переповнений вдячними постами учасників фестивалю. Організатори казали, що робіт було подано за 200, до Жовкви запросили вони сто авторів. Приблизно стільки й приїхало. Неможливо було з усіма поспілкуватися, тож чекатиму наступного року!

Але ні, все ж таки не можу стриматися від висловлення вдячності: організаторам фестивалю – і Галині Фесюк, і Надії Хомишин, і працівникам бібліотечної системи, а ще адміністрації Жовкви й району, адже фінансова підтримка цього конкурсу була колосальна! Тільки там, де правильно розставлені пріоритети: у першу чергу спрямування на духовність, розвиток інтелектуальний і моральний – відбувається й фінансове «покращення». Чого я й бажаю нам усім!