«Кохання і поезія – без меж»

Презентація збірки «В тонах кохання»

   Напередодні Дня святого Валентина – свята усіх закоханих – читальний зал Дунаєвецької районної бібліотеки перетворився на кав’ярню, і не звичайну, а літературну. Гостинна господиня Ніна Сохатюк подарувала гостям свято поезії з кавовим ароматом, додавши до кави солодкий трунок кохання, збиті вершки ніжності і надії, ванільну наївність, трохи екстравагантності кориці, а також крихти печалі та чорну перчинку розлуки. Цей незвичайний смак справжньої поезії можна було скуштувати, познайомившись зі збіркою жіночої лірики «В тонах кохання», упорядником якої і однією з авторок є Наталя Мазур – член Всеукраїнської творчої спілки «Конгрес літераторів України», Дунаєвецького літературно-мистецького об’єднання «Сонях», авторка трьох книжок і безлічі публікацій у часописах, натхненниця композиторів, досить відома і популярна в інтернет-просторі, а також моя подруга і посестра в творчості. Саме Наталі запросила мене взяти участь у проекті збірки віршів про кохання. І тільки завдяки її самовідданості ця книжка побачила світ.

   Так сталося, що збірка «В тонах любви» – російськомовна. Історії кохання у 15 віршах представили шість поетес, абсолютно різних – за віком, темпераментом, життєвими і політичними переконаннями: Наталя Козак (Дніпропетровськ), Аріна Луговська (Харків), Алла Мегель (Біла Церква), Галина Сердюкова (Київ), Наталя Мазур та я, Маргарита Шевернога (Хмельниччина). Пишучи ці вірші, ми не думали про політику. Російська мова – це мова, якою спілкуються в Інтернеті на поетичних сайтах автори з різних країн. Тоді ми і уявити не могли, що почнеться війна – і російська стане мовою агресора. Можливо, зараз ми б не видавали цієї збірки. Але книга є. Її читають воїни в АТО і шпиталях. Коли ми надсилали її примірники, навіть не замислювались, що вона написана російською і тому може бути не сприйнята там хлопцями. Бо вона – про КОХАННЯ.

   Анатолій Бортняк сказав колись: «Мов поганих не існує в світі, є лише погані язики». Ми теж притримуємось цієї думки і вважаємо, що потрібно боротися не з російською мовою, а з почуттям власної меншовартості. Кохання ж – поза часом і понад політикою. У цей час, сповнений жорстокості й болю, люди особливо потребують любові та душевного тепла.

   Наталя Павлівна розповіла про непросту долю нашої книжки, історія створення якої почалася ще у лютому 2013 року – такому далекому тепер, мирному. На поетичному сайті «Клуб поезії» виникла ідея створення збірки віршів про кохання, втілювати її в життя довелося Наталі. Першою помічницею і синтезатором ідей була Алла Мегель. Саме вона запропонувала, щоби поетес символізували троянди – символ кохання. У кожної авторки свій колір троянди, адже кохання кожна висвітлює по-особливому, за сприйняттям, що притаманне лише їй, тобто, поезія має свій індивідуальний відтінок, тон. Звідси і назва збірки.

   Хотілося, щоб книга була гарною не тільки за змістом, а й зовнішньо, тому створювали подарунковий варіант: на крейдяному папері, в кольорі. У творенні кольорових колажів допомогли діти поетес: Олександр Мегель і Тетяна Мазур. Коли ж макет був майже готовий, почалась Революція Гідності. Алла Мегель поїхала на Майдан, згодом очолила інформаційний центр Правого Сектора, воювала на сході. Робота над книгою перервалася. Але Наталі було шкода вже майже виношеної «дитини», тому навесні 2014 року, майже через рік після початку роботи над книгою, вона віддала все в Божі руки і взялася до завершальних робіт.

   Перемовини з видавцями наводили жах. То не було крейдяного паперу, то ціну пропонували захмарну, то не хотіли видавати вірші російською мовою… Нарешті надрукували у міжнародному видавництві «Склянка часу», але і тут не обійшлося без пригод. Коли ж у листопаді 2014 року отримали останній екземпляр книги і поділилася в соціальних мережах новиною про видання віршів про кохання російською мовою, отримали зливу негативу, бо ж російська стала як червона ганчірка для бика. Було дуже образливо, адже книга вийшла гарною, легкою і приємною, вона несла добро, гарний настрій, роздуми про кохання. А цього так не вистачало людям, змученим політичними та економічними негараздами.

   Пройшло більше року, і от нарешті – перша презентація. Небагатолюдна, зате всі, хто прийшов, були дійсними цінителями поетичного слова і справжніми друзями. Ми з Наталі познайомили присутніх з усіма авторками – на жаль, заочно. Читали вірші, а поезію Наталії Козак слухали в авторському виконанні. Крім того, під час презентації відбулося дві прем’єри відеокліпів: «Я приснюсь тобі» (музика і виконання Івана Пустового, слова Наталі Мазур) і «До зустрічі, милий» (композитора Геннадія Володька на мій вірш «Не прощай»).

   Поступово презентація збірки переросла у концерт: потішили Словом Віра Спірякіна, Валентина Байталюк, Ольга Остапчук і Людмила Весела, подарували Пісню Марія Терлецька, Олександр Романов, Володимир Магера, Франц Чешньовський, а також моя учениця Марина Падитель. Особлива подяка господині Ніні Василівні за веселу тематичну вікторину з призами-«валентинками» та Анатолію Заянчуковському за відеозйомку.

    Кажуть, ніби людина щодня має відкривати щось нове. Упевнена, що всі ми прожили цей день недарма. Для мене ж справжнім відкриттям став Олександр Романов – поет, композитор, музикант, чудовий виконавець власних пісень, до того ж дуже гарний – і надзвичайно скромний чоловік.

   Бажаю всім гарних відкриттів, приємних вражень, а найголовніше – кохання, справжнього, величезного, невмирущого, від якого хочеться співати і писати вірші!

З любов’ю – і не тільки у Валентинів день –

Маргарита Шевернога