Хмельницький літературний

Вкотре переконалася, що найкращі рішення – спонтанні. Ще у вересні, коли вивчали з 10-м класом «Кайдашеву сім’ю» І.С. Нечуя-Левицького, обіцяла учням повезти їх на виставу. У понеділок дивлюся – ця постановка післязавтра, 25-го! Як не дивно, ми встигли організуватися – і поїхали. 12 учнів Рахнівського і Гутояцьковецького НВК, троє педагогів-театралів у середу після уроків улаштували собі свято духовного розвитку й естетичної насолоди.

Першим пунктом програми була екскурсія у Хмельницький літературний музей. Дорогою ми натрапили на чудовий монумент – пам’ятник Небесній сотні. Шкода, що не було квітів.

У музеї до нас поставилися як до шанованих гостей. Екскурсія була чудова: цікава, пізнавальна, інформативна. Дякуємо пані Олені за емоційну розповідь! По-доброму позаздрили хмельничанам, які мають можливість проводити уроки літератури в музеї. Адже кажуть, що краще один раз побачити, ніж сто разів почути.

Гуляти містом було холодно, тому ми з чистою совістю переключилися на справи плотські: зайшли пообідати в «Два гуся». Зігрівшись і наситившись фізично, переключилися на споживання духовного харчу.

Хмельницький обласний український музично-драматичний театр імені Михайла Старицького перевершив усі сподівання. Групу сільських дітей прийняли наче коронованих персон: зустріли у фойє, провели до зали й всадовили на місця (нам виділили весь другий ряд). Багато хто з учнів був у театрі вперше, тому враження викарбуються в пам’яті назавжди. І яке щастя, що вони були позитивними!

Режисер-постановник – заслужений діяч мистецтв України Григорій Мельник – зумів у двох актах п’єси вмістити всю повість, змушуючи глядачів переживати трагедію української родини. Цікава інтерпретація не завжди відповідала очікуванням глядачів, які добре знають оригінальний текст повісті І.С. Нечуя-Левицького, але на те мистецтво, щоб не відтворювати, а творити нове.

Дуже нам сподобались і атмосфера в театрі, і декорації, і музичний супровід, та найбільше, звісно, вразила гра акторів. Найбільш органічним і схожим на свого літературного прототипа був Карпо, якого грав Анатолій Остапенко. Не можна було не полюбити Омелька Кайдаша (заслужений артист України Олександр Топоринський), Лавріна (Володимир Веляник) і Мелашку (Альона Волкова). Запальна Мотря (Емма Мужевітіна) смішила й викликала обурення своєю нестриманістю. А Маруся Кайдашиха (у виконанні заслуженої артистки України Поліни Попач) була неперевершена! Ми сміялися до сліз, навіть коли героям трагікомедії було не до сміху.

Під завісу акторам влаштували овацію – заслужено! І ми щиро дякуємо за чудові враження, феєричні емоції, за увагу до нас – і мріємо приїхати знову!

Сподіваюсь, що мої учні отримали не тільки враження, а й знання, і відкрили для себе Хмельницький по-новому: не тільки як базарне місто, а і як культурний центр.