Хелловін: бути чи не бути?

У ніч з 31 жовтня на 1 листопада відзначається свято Хелловін, яке в останнє десятиріччя стало досить популярним в Україні, особливо серед молоді. Воно й не дивно, адже це весело, цікаво й трішки моторошно. Влаштовуються костюмовані вечірки з містичною атмосферою й різноманітними конкурсами. Але дуже багато людей виступають проти цього свята. Одні вважають його антихристиянським, думають, що це поклоніння нечистій силі. Інші кажуть, що треба святкувати українські свята, а не іноземні. Звісно, останні мають рацію, Україна понад усе! Але біда наша в тому, що ми маємо коротку пам’ять. Нам легше засудити нове, ніж зрозуміти, чому воно так швидко прижилося в нас. Може, тому, що не таке вже воно нам чуже й нове?

Хелловін у сучасному вигляді ми запозичили з американських фільмів. Це свято дуже популярне в США і Великій Британії, тепер уже й у Японії, Німеччині, інших країнах. Коріння його – з далекого минулого. Вважають, що поширили його вихідці з Шотландії та Ірландії, предки яких, стародавні кельти, були язичниками і саме 31 жовтня відзначали свято Савин (або Самайн, Самхейн: Samhain – дослівно «кінець літа») – закінчення збору врожаю. А в ніч на 1 листопада – перехід зі світлого часу в темний; повелителем на цей період ставав бог Самхейн, покровитель мертвих і господар потойбічного світу. Для того щоб задобрити могутнього бога, проводились різноманітні обряди, жерці розпалювали священне багаття, полум’я якого було покликане оберігати плем’я до настання світлих часів. Вуглинки з багаття люди розбирали по домівках і розпалювали від них свої вогнища, які оберігали родину і дім від напастей. Вважалося, що в чаклунську ніч духи потрапляють зі світу мертвих у наш світ і можуть нашкодити. Щоб уникнути подібного нещастя, люди закривали двері й вікна осель, вбиралися в страшні костюми й розфарбовували обличчя, а на порозі будинку в якості відкупу від духів, різної нечисті залишали ласощі.

У наших предків, які теж були язичниками і жили за законами природи, було подібне свято – Велесова ніч – з 31 жовтня на 1 листопада. Як і кельти, стародавні слов’яни відзначали перехід від світлого часу до темного, але, на відміну від Самхейна, який до весни брав бога сонця Мак Олла в полон, слов’янський Білобог просто передавав Коло року, тобто свою владу, на зимовий період року Чорнобогу. Ще однією відмінністю є ставлення до духів: слов’яни не замикали дверей, а, навпаки, запрошували духів померлих родичів відвідати рідний дім. Вони готували для них частування та просили про допомогу. А для того, щоб злі духи не пробралися разом з добрими у житло, запалювався вогонь від священного багаття, навколо якого водили хороводи, співали й танцювали. Стрибки через багаття і ходіння по вугіллю повинні були очистити від скверни, а хоровод символізував рух сонця й надію на його швидке повернення. Свято було дуже веселим, і, звичайно ж, у будинках ніхто не замикався.

Зараз ми пропагуємо повернення до народних традицій. Велесова ніч – не найгірша з них. Ті, хто не хочете святкувати «американський» Хелловін, може поширювати традиції суто українського свята.

Як відомо з історії, навіть церква не могла перемогти народні традиції й вірування, тому намагалася пристосуватися до них. У VIII столітті День усіх святих, який відзначався 13 травня, був перенесений на 1 листопада саме через поширення святкування кельтського свята Самайн, пов’язаного, крім усього іншого, із вшануванням померлих. Звідси походить і назва Хелловін – скорочення виразу All Hallow's Eve – надвечір’я (переддень) Дня всіх святих.

У низці країн світу (від Америки до Африки) католицький День усіх святих є офіційним вихідним днем на загальнодержавному рівні або в тих регіонах країни, де переважає християнське населення.

Звісно, я не закликаю до загальнонаціонального святкування Дня всіх святих, тим більше, до визнання Хелловіна українським народним святом. Хочу тільки, щоби люди розуміли, що відзначати Хелловін – не гріх і не зрада української національної ідеї. Підтримую позицію ватиканського священика Габріеля Аморта: «Якщо діти одягаються відьмами на одну ніч в році, то це не проблема. Немає нічого поганого, якщо це всього лише жарт». Хелловін потрібно сприймати як веселий захід, під час якого діти та їхні батьки мають можливість перебратися в маскарадні костюми, погратися й безкоштовно отримати цукерки.

Особисто я вже декілька років поспіль беру участь у святкуванні Хелловіна зі своїми учнями. Почалося це як знайомство з англійськими традиціями в шкільному євроклубі – і прижилося.

Цього року в Рахнівському НВК педагог-організатор Тетяна Боднар провела інтелектуально-розважальну гру «Одного разу в ніч на Хелловін». Увечері в шкільному залі, прикрашеному «світильниками Джека», кажанами, павуками, привидами й іншими містичними атрибутами, зібралися вчителі й учні, яких не одразу можна було впізнати. Тут були відьми, зомбі, готичні персонажі та кінематографічні герої. Можна подивуватися талантам дітей та їхніх батьків у створенні костюмів та макіяжу.

Спершу подивилися фільм про історію Хелловіну, дуже пізнавальний та об’єктивний. А потім почалися справжні розваги! Змагалися два команди: «Родина Адамсів» (капітан – Юлія Белінська) і «Мислівці за привидами» (капітан – Марина Пілявська). Глядачі теж не нудьгували: після кожного туру для них проводили ігри. Конкурси були дуже цікаві, інтелектуальні та спортивні, жартівливі та обов’язково з містичним підґрунтям. Діти давали відповіді за змістом фільму, складали слова, грали в «буріме», писали вірші, танцювали з мітлою, змагалися за головку часнику, діставали з води яблука зубами (бо ж Хелловін ще називають «Ніччю плаваючих яблук») та багато чого ще. Усі учасники діставали солодкі призи. У запальній боротьбі успіху досягали поперемінно обидві команди, але все ж таки перемогли «Мисливці за привидами»: Марина Пілявська, Марина Кузнець, Яна Федорова, Ліза Цикель, Іра Римарчук. Найкращі образи – найвигадливіші, найстрахітливіші – на думку глядацького журі, створили Василь Шегера і Марина Кузнець. Гадаю, що виграли всі, адже на святі не було байдужих глядачів. Треба відзначити, що Тетяна Анатоліївна надзвичайно добре організувала захід: все було продумане до найменших дрібниць, доречне та мало виховне й розвивальне спрямування.

Вечір продовжився святковою дискотекою в сільському клубі. Завідувачка клубу Людмила Сорокатюк створила цікаву фотозону, напередодні організувала тематичну дискотеку, запросивши ді-джея VANYO, який привіз у Рахнівку класну музику та позитивний настрій.

Діти були щасливі! Хіба багато треба для щастя? Гарне товариство, трохи творчості, спільна діяльність і порозуміння. Чого і всім бажаю!

Маргарита Шевернога,

учитель української мови та літератури

Рахнівського НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів, ДНЗ»