Приветствую Вас Гость | RSS
Среда
17.10.2018, 23:26
Cайт Маргариты Шеверногой
Главная Блог Регистрация Вход
Меню сайта

Наш опрос
Какую музыку Вы слушаете?
Всего ответов: 56

Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Форма входа

Главная » 2018 » Январь » 17 » «Караюсь, мучусь, але не каюсь…» Василь Стус
02:48
«Караюсь, мучусь, але не каюсь…» Василь Стус

«Караюсь, мучусь, але не каюсь…»

Василь Стус 

Щорічно в січневі дні в Україні вшановують творчу й подвижницьку діяльність великого українського поета, борця за свободу рідної держави, блискучого перекладача, патріота і правдолюба Василя Стуса.

Це була людина найбільших чеснот, життєвим кредо якої було «Караюсь, мучусь, але не каюсь». Поет, який не вмів тихо говорити Правду.

О, моя незбагненна країно, в якій найкращих синів спершу зневажають, мордують в тюрмах і таборах смерті, а вже потім славлять та шанують як героїв і пророків! Василь Стус жив і загинув, аби український народ мав те, що Богом дане кожному народові – свободу, незалежність, право на рідну мову, історичну пам’ять, самобутню культуру.

О Боже мій! Така мені печаль

і самота моя – така безмежна.

Нема – вітчизни. Око обережно

обмацує дорогу між проваль.

Ото мій шлях. Повернення. Чи – не.

Ото мій шлях. Світ за очі – єдине.

Пробач мені, дружино, вибач, сину,

і матере – не прокляни мене.

Я геть подався. Шалом. Навмання.

Я геть подався, стомлений од люті.

Рожеві сопки, кригою окуті,

а понад ними – чорне вороння.

Василь Семенович Стус народився в Рахнівці – не нашій, є ще одна Рахнівка – у Гайсинському районі на Вінниччині. Офіційно датою народження є 8 січня 1938 року, так записали батьки. Насправді ж Василь Стус народився під час різдвяних свят: в одних джерелах – на Святвечір, в інших – на Різдво.

Прихід Василя у цей немилосердний світ збігся із днем народження Ісуса Христа. Це дуже символічно, адже доля приготувала йому страсну путь на Голгофу кривавого двадцятого століття. Слова Василя Мисика «Але що ж робити живій душі у цій державі смерті?», узяті Стусом за епіграф до одного з віршів, можна вважати епіграфом до всього Стусового життя.

Дитинство й юність минули на Донбасі. Після закінчення історико-філологічного факультету Донецького педінституту наприкінці 50-х років вчителював на Кіровоградщині, служив в армії, працював в газеті. Ці роки Василь Стус називав «часом поезії»: він захоплювався світовою літературою, чимало писав. У 1959 році на сторінках «Літературної газети» побачила світ перша ґрунтовна добірка творів В. Стуса з передмовою Андрія Малишка та добрим напутнім словом. Перші вірші Василя Стуса «полонили тонким ліризмом, сонцелюбством, чудовим відчуттям пейзажу», – писав Малишко. Потім поезії Василя публікуються в журналах «Дніпро», «Вітчизна», «Донбас».

Але чому він був засуджений? Що було у його віршах такого, за що поета прирекли на неволю, на смерть?

Василь Стус був чесним із собою до кінця і зовсім не здатним до будь-яких компромісів. Це й визначало його трагічну долю. У листі до матері він писав: «Я пишу вірші і гадаю, що колись то потрібне буде моєму народові. А що мене мучать за них – то що поробиш? Комусь же треба підставляти свої плечі. Ось я й підставив свої. І мушу триматися».

Він вище за інших підніс свою нескореність владі, що полювала на таланти. «Митець потрібен своєму народові та й усьому світові тільки тоді, коли його творчість зливається з криком його нації», – писав поет.

Під час акції протесту проти приховування тогочасних арештів української інтелігенції – виступу в кінотеатрі «Україна» на прем’єрі фільму «Тіні забутих предків» 4 вересня 1965 року – Стус підписав собі смертний вирок, виконання якого було розтягнуте на роки. Спочатку його виключили з аспірантури Київського інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка без можливості влаштуватися на роботу, не друкували його творів, а коли їх оприлюднили за кордоном, – заарештували. Перший термін – 8 років, через рік – другий, уже 15.

Вірші знищували, та вони все одно проривалися за грати. У 1985 році Василя Стуса номінували на Нобелівську премію. Хіба деспотичний режим міг випустити його зі своїх лещат?

У ніч з 3 на 4 вересня 1985 року Василя Стуса за досі не з’ясованими обставинами не стало. Перестало битися серце одного з кращих синів людства. Прогресивна світова громадськість відгукнулася хвилею обурення на беззаконня й злочини тоталітарного режиму. Євген Сверстюк у статті «На святі надій» писав: «Вістка про табірну смерть Василя Стуса вразила, як грім. 5 вересня 1985 року про неї повідомили всі радіостанції світу. До Москви пішли урядові протести». Була найчорніша година перед Чорнобилем. Україна мовчала, і тільки мале коло друзів замученого поета збиралося в його київській хаті біля свічки перед Розп’яттям. Сюди поверталася його душа, вибілена стражданням, як білий птах.

19 листопада 1989 року прах Василя Стуса було перепоховано на Байковому цвинтарі в Києві. Українська земля прийняла у своє лоно замучене таборами тіло ще одного сина, який загинув за її незалежність. Багато людей почули прізвище поета в цей день уперше, адже його віршів довго не друкували, самого оголосили злочинцем, навіть ім’я його не згадувалося у пресі. Однак жалобна процесія буквально затопила вулиці столиці. Тисячі людей вийшли провести поета.

Василя Стуса закатували, але не перемогли. Поетові вдалося виконати свою місію, покладену на нього долею й часом. Його не стало, але він устиг сказати нове слово в українській поезії, піднести її на вищі світові щаблі – і це найголовніша Василева перемога, за яку йому вічно буде вдячна Україна.

У мантії лауреата Нобелівської премії, на жаль, не довелося постати Василю Стусу перед людством. І довгою була його дорога до читача. Усе життя йшов Василь Стус до України, до свого народу, несучи на плечах хрест правди і сумління. Він знав, що сходить на Голгофу. Тепер він з нами навіки.

Василь Стус віддав своє життя за те, щоб ми зараз були вільними, щоб Україна – існувала. А ми можемо віддячити поету тим, що зберігатимемо пам’ять про нього і намагатимемося хоч трохи жити так, як сповідував цей незламний борець за свободу. Найменше, що ми можемо: нести смолоскип Стусової поезії.

16 січня 2018 року учні та вчителі Рахнівського НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів, ДНЗ» Дунаєвецької міської ради вшанували пам’ять Василя Стуса. Шкільний бібліотекар Леся Лазарук підготувала книжкову виставка «За мною стояла Україна, мій пригноблений народ». Під час уроку-реквієму «Караюсь, мучусь, але не каюсь», присвяченому 80-річчю українського поета-громадянина, учні 7-11 класів переглянули документальні фільми «Дорога болю», «Із забуття – в безсмертя!», «Долі не обирають», а також уривки телепередачі «Стус. Нескорені». Для багатьох захід став відкриттям славної постаті в українській історії та культурі, спонукав до глибшого вивчення творчості незламного поета.

У другій частині уроку учні декламували вірші Василя Стуса, які напередодні обирали самостійно, за велінням серця. Найбільше вразили виступи учениць 10 класу Інни Шрамової, Анни Олійник і Аліни Мельник.

На завершення заходу заступник директора НВК з навчально-виховної роботи Світлана Чубар виступила з полум’яною промовою про поезію і долю Василя Стуса, висловила враження від уроку і побажала учням бути гідними громадянами, продовжувачами справи поета-борця за незалежність України.

   Після уроку один із моїх учнів сказав: «Зараз поетам краще жити, правда? Ніхто їх не заарештовує, не розстрілює, не відправляє в страшні табори… Можуть писати, що хочуть!» Мабуть, це так і є. У крайньому разі, Україна позбулася Соловків, Сибіру, Магадану… Проте багато ще є роботи для розвитку нашої держави, тому працюймо – з надією, вірою і любов’ю до рідної землі!

Просмотров: 189 | Добавил: Марго | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Поиск

Календарь
«  Январь 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031

Архив записей

Друзья сайта
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz

  • Бесплатный конструктор сайтов - uCoz Стихи и поэзия в Украине: стихи о любви, стихи про любовь, любовные стихи, стихи любимой