Приветствую Вас Гость | RSS
Среда
17.10.2018, 23:36
Cайт Маргариты Шеверногой
Главная Блог Регистрация Вход
Меню сайта

Наш опрос
Оцените мой сайт
Всего ответов: 91

Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Форма входа

Главная » 2018 » Февраль » 25 » І нехай весь світ зачекає…
03:22
І нехай весь світ зачекає…

І нехай весь світ зачекає…

 

23 лютого мала щастя бути на презентації книг «Шевченко йде дорогами доби» і «Пригорнусь душею до Вкраїни» у Вінницькому літературно-меморіальному музеї Михайла Коцюбинського. Мої друзі у Фейсбуці вже все розповіли – і про захід, і про організаторів, тому не буду повторювати відоме, напишу про інше.

«Я дуже щаслива людина, – сказала під час презентації, – бо мене оточують прекрасні люди, які завжди допомагають, спрямовують, надихають!» Додам ще, що такі люди, нові й нові, постійно з’являються у моєму житті. Одні ненадовго, інші – назавжди. Всіх перерахувати неможливо. Розповім лише про один день.

Ще за два дні до поїздки, переймаючись, як ми добиратимемося до Вінниці, Ганна Яківна Корчинська зателефонувала на автостанцію в Кам’янець-Подільський і домовилась, щоб автобус підібрав нас із Наталею по дорозі: мене біля повороту на Рахнівку, Наталю – біля церкви в Дунаївцях. Бо ж зазвичай міжміські автобуси не підбирають людей по селах.

Зранку мене розбудив чоловік: турбувався, аби я не проспала, потім був зо мною на зв’язку, доки я не сіла в автобус. У Кривчику, тільки-но я вийшла на дорогу, Григорій Підгорний побачив мене, зачекав і підвіз. Потім був ще один автобус – до траси. А тоді вже – «Кам’янець-Подільський – Вінниця» (щоправда завдяки усім добрим людям довелося майже годину мерзнути край дороги, замість того, щоб грітися, біжучи – жартую!). Рекламую: автобус досить-таки зручний, великий, МАН, єдиний недолік – йде довго: виходить з Кам’янця о 7:40, в Дунаївцях о 8:20, у Вінниці майже о першій дня. Але нам підходило: ми з Наталі хоч набазікались.

У Хмельницькому на автовокзалі стоянка півгодини, тож ми встигли поснідати. Кава і круасан із шоколадом – і ми вже в Парижі! Наталі розповідала, як вона насолоджувалася французьким сніданком в паризькому аеропорту: оголосили посадку, всі побігли, а вона смакує – «і нехай весь світ зачекає...» Так замріялись, що самі мало не відстали від автобуса! Біжимо, сміємось – обожнюю такі миті!

У Вінниці проїхались трамваєм – в надії почути вінницьких поетів. На жаль, цього разу не пощастило. Зате перший, кого зустріли, був поет: не вінницький – донецький, Віталій Михайлов. Перший «винуватець» цієї поїздки. Забігаючи наперед, скажу, що друга «винуватиця» – Галина Рибачук-Прач. Познайомились вони завдяки мені (скромно так уточнюю), але цю презентацію замислили вже без моєї участі. Просто зійшлося двоє небайдужих, натхненних організатори, які діють за принципом: сказали – зробили. І зробили! Дуже вдячна, що обрали день, коли я змогла приїхати, хоч прекрасно обійшлися б і без нашої з Наталі присутності.

У Музеї Михайла Коцюбинського нас чекали. Люблю тут бувати! По-перше, люди світлі й чисті, по-друге, сама будівля просякнута позитивною енергетикою, а ще постійно нові експозиції у виставковій залі.

На презентацію прийшло більше двадцяти людей. Багатьох я вже знала, когось більше, когось менше. Пані Людмила, Лариса Сичко, Вероніка Остапчук, Ніна Філатова – мої давні знайомі. Дуже зраділа моїм друзям Іринці Федорчук і Віктору Крупці. На жаль, не побачилися з Ірою Журавель: у неї концерти. Не був Леонід Борозенцев – це, мабуть, не в колі його інтересів, і я не написала, що хочу його бачити. Пробач, Льоню!

Сама презентація була цікавою і щирою. Галина Іванівна не тільки модерувала зустріч, а й читала вірші авторів, які справили найбільше враження. Скільки її знаю, пані Галина завжди переймається іншими, намагається презентувати усіх, окрім себе. Сподіваюсь, що скоро приїду на Ваш творчий вечір!

Віталій Михайлов взагалі мене вразив. Я знала, як багато він робить: видає книжки, спільні збірки, зустрічається з письменниками, відшуковує меценатів… Але щоб настільки! 25 збірок! Ми в «Конгресі» видаємо один альманах на рік (часом два) і вважаємо, що гарно попрацювали, а ЛІТО «Сфера» – декілька різних проектів одночасно. Зараз, наприклад, вони готують збірки, присвячені Чорнобилю і Володимиру Висоцькому.

День сьогодні якийсь такий: все бігом, бігом. Я як встала о 5:30, так все поспішаю. Через те, що ми мали їхати о п’ятій, презентацію теж не затягали. Півтори години пролетіли, як одна мить! Спільне фото на згадку – і залишились тільки найближчі. Нова директорка музею Лариса Кравченко провела нам екскурсію. Я вже вдруге в будинку, але не можу не захоплюватись! Все мрію своїх учнів сюди привезти. Це тільки уявіть собі: тут народився Михайло Коцюбинський і жив до 33-х років! Я навіть дивилась у люстро, яке збереглося з того часу (хоч і казали, що не можна). Тепер моє віддзеркалення зустрінеться з віддзеркаленнями Михайла Михайловича, його дружини Віри, матері… Не дивуйтесь, якщо почну писати своє «Інтермеццо».

Агава намагалась мене пришпилити до себе. Я б і не проти, але ж не можу залишити Наталі саму. Тож вибачай, приїду влітку на тебе подивитись!

До речі, під час чаювання планували візит на червень, можливо, навіть на 10 червня. Але вже на пару днів, аби нікуди не поспішати. А то так бігли з музею, що не забрали у Віталія книги для бібліотеки…

Ірина з Віктором провели нас до машини (окрема історія, як ми її шукали), посадили і відправили. Нічого, за тиждень зустрінемось у Хмельницькому!

Водій Іван поряд з нами виглядав мовчазним і надзвичайно скромним. Зате перевершив наші сподівання: довіз до Хмельницького за півтори години, і це в заметіль! Знову бігли через автовокзал – і встигли на новоушицький бус, останній на Дунаївці. А ще чоловік зателефонував до кума (я б сама не наважилась турбувати) і домовився, що мене зустрінуть.

У Дунаївцях я попрощалася з Наталі (перед тим навантаживши її дорученням) і одразу зупинила величезну фуру. А що робити? Минулого разу гордувала – і стояла півгодини. Тепер розумніша, тим більше снігом засипає дорогу, можна взагалі не виїхати. І ще одна хороша людина – водій Олег. Довіз до рахнівського повороту і передав з рук у руки друзям. Таня з Ігорем через мене не лягали спати і ризикували застрягти в снігу. Не знаю, як я можу їм віддячити, хіба що описати свої почуття у ФБ: люблю вас, мої рідні! Ви завжди мене рятуєте!

Вдома мене вистачило тільки на коротку розповідь батькам і намагання скинути фото в комп’ютер. Так і заснула з ноутбуком на колінах.

Дякую всім добрим людям, які були зо мною: допомагали, підтримували, слухали… А особливо тобі, люба моя Наталі! Бо тобі припало найбільше. Сподіваюсь, ми ще багато подорожуватимемо.

А зараз пора хоч трохи поспати – і нехай весь світ зачекає!..

24.02.2018 р.

Просмотров: 84 | Добавил: Марго | Рейтинг: 5.0/2
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Поиск

Календарь
«  Февраль 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728

Архив записей

Друзья сайта
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz

  • Бесплатный конструктор сайтов - uCoz Стихи и поэзия в Украине: стихи о любви, стихи про любовь, любовные стихи, стихи любимой