Цвітіння сакур – натхнення мить!

   «З цвітіння сакури почався календар...» – написала я після першого поетичного фестивалю «Сакура-фест». Закарпаття вразило мене гостинністю і красою, вишуканою європейськістю та різнобарв’ям культур.

   Цього року я приїхала вже втретє – і все одно не перестаю дивуватися і захоплюватись. Насамперед – людьми.

   Основним організатором літературного фестивалю «Цвітіння сакур – натхнення мить», що пройшов 20-21 квітня в Мукачеві, є Закарпатська обласна організація Всеукраїнської творчої спілки «Конгрес літераторів України», а конкретно – її голова Валентина Кушнір. Саме з цієї красивої, жвавої, усміхненої жінки і починається знайомство новоприбулих поетів із закарпатцями. Вона і зустріне, і поселить, і нагодує, і повезе на екскурсії. Пам’ятаю знайомство з Валентиною Дмитрівною: вийшла з вагону і потрапила в міцні обійми сильної, діяльнісної жінки – і досі перебуваю в тих обіймах, відчуваючи міцний зв’язок, тепло і любов рідної людини. Виявилося, що родом Валентина з Кам’янця-Подільського, і це ще більше нас зближує.

   Попередні фестивалі були дітищем колишнього голови Закарпатської ОО ВТС «КЛУ» Володимира Маслова – чуттєвого поета, майстерного перекладача і чудового організатора. Саме завдяки йому я відкрила для себе Закарпаття. Цього року Володимир перебував на фестивалі в статусі почесного гостя – і вперше зміг розслабитись, мабуть. Весь організаторський клопіт припав Валентині Дмитрівні – і вона перевершила очікування гостей.

   Крім мене, до Мукачева приїхали київські поети Богдана Гайворонська, Єлена Дорофієвська та Євген Єльпітіфоров, Ірина Береза з Вінниці, а також Ольга Суровицька, Ірина Булахова і Світлана Петренко із Сум. Гарна компанія зібралася! Усі веселі, непосидючі, цікаві! Тож фестиваль не міг не бути класним!

   Співорганізаторами «Сакура-фесту» є Мукачівська міська центральна бібліотека імені Олександра Духновича (директор Мирослава Бурш), Мукачівське літературне об’єднання «Рідне слово» (голова Тетяна Рибар) і бард-клуб «Аквамарин» (керівник Оксана Коваленко). Тож місце зустрічі й учасники були невипадкові. На відкриття фестивалю прийшли мукачівські поети і музиканти, еліта міста. Перед початком дійства журналісти «Першого кабельного» знімали сюжет для телебачення. Приємно, що мене впізнали і записали невелике інтерв’ю.

    Традиційно ведучею літературного фестивалю була красуня Ольга Коваленко – чарівна працівниця бібліотеки Духновича, яка не залишила поза увагою жодного гостя. Розпочали урочисту частину співорганізатори фестивалю Валентина Кушнір, Тетяна Рибар, Оксана Коваленко, а далі виступали всі: і гості, і закарпатці. Боюсь когось образити, не назвавши, але не можу не згадати письменника, полковника Михайла Яковича Шушкевича, голову товариства О. Пушкіна Раїсу Андріївну Моісей, режисерку і акторку Вероніку Тищук, письменницю, журналістку і видавця Маргариту Лукечу, поетесу і піснярку Іму Микуліну, поетесу і перекладачку Гізеллу Лімбах, бардів Сергія Золотова, Яну і Сергія Міхеєвих, поетесу з Дрогобича Зоряну Лельо, а також молоду поетку Анну Косак.

   Неофіційна частина фесивалю продвжилася в «Гриль-барі», де ми не тільки скуштували боб-левеш, лоці та інші місцеві наїдки, а й співали разом з Яною Міхеєвою, Маргаритою Лукечею, Оксаною Коваленко, Сергієм Золотовим. Особисто для мене відкриттям стала Богдана Гайворонська. Її пісні, а собливо виконання – унікальні! Отже, приходьте на виступи гурту «Незабуті» – не пошкодуєте!

    Наприкінці вечора прийшов молодий і талановитий Василь Бабіля, презентував поетичну збірку «Трохи любові» – дуже всім сподобався!

   Ночувати поїхали до Дмитра Кобринського в Берегове. Його казковий будинок – справжній музей! І що найцікавіше: щоразу відкриваєш у ньому щось нове! Наприклад, раніше я не знала, що є потаємна кімната в книжковій шафі. А ще над будиночком Аліси з’явився чарівний капелюх. Діма уміє дивувати і здійснювати мрії. І якщо ви були у Берегові і не знаєте Дмитра Кобринського – ви не знаєте Берегова!

   Вечірнє чаювання – ось це і є справжній фестиваль! Єднання поезії і музики, музикантів і поетів – з цього народжуються пісні, нові вірші, присвяти й епіграми, а найголовніше – дружні стосунки і нові мистецькі проекти.

   Особливим гостем квартирника в Дмитра Кобринського став Євген Кополовець – музикант, авор пісень і гітарний майстер, відомий далеко за межами України. Якщо ви побачите на гітарі логотип «Glory», «JK» або «Kopolovets», значить, ця гітара виготовлена в Берегові.

   Мені ж Євген подарував дримбу, виготовлену його батьком, отже, тепер я, як справжня горянка, маю навчитися дримбати. Спробую освоїти цей інструмент до наступного творчого вечора, хоч трохи!

   Другий день фестивалю почався з екскурсії в казку. Дмитро Кобринський відкрив нам Берегове з несподіваного боку: ми бачили будинок Аліси, школу магії Гоґвортс, квартирки Кая і Герди та ще багато цікавого. А взагалі, як на мене, Берегове – сучасне європейське містечко, багатонаціональне, полікультурне, як і все Закарпаття.

   Поетичні читання продовжились у басейнах із термальною водою лікувально-оздоровчого комплексу «Жайвронок». Поети оздоровились у багатющій на корисні елементи воді, загартувалися, пірнаючи то в холодний, то в гарячий басейни – набралися наснаги на рік, до наступного фестивалю.

    Думаєте, це все? Аж ніяк! Ще були незабутні екскурсії в Чинадіївський замок та палац Шенборнів. Зовсім мало часу минуло з тих пір, коли замок у селі Чинадійово стояв у руїнах. А тепер це пам’ятка історії та культури, діючий музей, відомий як Замок кохання. Чому він так називається, не скажу, залишу інтригу. Приїздіть самі і почуєте все з вуст Йосипа Бартоша, власника і світлого духа замку Сент-Міклош, в якого, здається, вселилася душа одного з нащадків Ілони Зріні, тодішньої володарки цього мальовничого куточка Закарпаття.

    Під час екскурсії ми бачили привидів, переміщувалися потаємними ходами, милувалися творами мистецтва (адже в залах постійно діють виставки художників, полотна яких можна придбати і тим внести лепту у відновлення музею), мали можливість погортати унікальні видання в замковій бібліотеці гоподаря, а я ще й отримала в подарунок документальну повість Йосипа Бартоша «Ілона Зріні. Життя та боротьба». А тепер мрію презентувати в Замку кохання свою інтимну лірику. Мрії збуваються, еге ж?

   Навколо озера Кохання, викопаного графом Шенборном у формі серця для своєї молодої дружини, теж квітли сакури. І це буйноквіття зачаровувало, захоплювало, надихало… Тому «Сакура-фест» не закінчується, він живе в наших серцях, народжуючи поезію, яку читатимемо на наступному літературному фестивалі в Закарпатті!