Дуже тішуся тим, що мій вірш "Як українська Біблія - "Кобзар" пройшов перший відбірковий тур Міжнародного поетичного конкурсу "Чатує в століттях Чернеча Гора" (до 200-ліття від дня народження Тараса Шевченка), який проводить міжнародний літературно-мистецький журнал «Склянка Часу*Zeitglas». 

    У визначений термін до редакції журналу "Склянка часу*Zeitglas" надійшло загалом   1789 творів. З них було відібрано трохи більше двохсот, до яких увійшов і мій. 

ЯК УКРАЇНСЬКА БІБЛІЯ – «КОБЗАР»

Високо в небі зіронька моргає,

Дніпро блакитні води розливає,

Понад туманом височіє постать –

Тарас Шевченко, вилитий із бронзи.

Завжди у квітах Кобзаря могила,

І круглий рік людей силенна-сила

На гору сходить щиро помолитись,

Пророку українському вклонитись.

Хто він для нас? Кобзар? Пророк? Предтеча?

Чи тільки символ? В душах порожнеча

Чи полум’я в серцях наших палає?

Не знаєш ти? А хто тоді це знає?

Святого ми зробили із поета,

Ікону із його автопортрета,

Могутнє серце в бронзу закували –

І тішимося! А коли читали?

Як українська Біблія – «Кобзар»,

Для нас, нащадків, це безцінний дар!

У ньому – все: надія, мудрість, сила

І заповіт від Генія-Світила.

Колись «Кобзар» жив в українській хаті,

За ним учились діточки читати,

Напам’ять знали майже всі вірші.

А де тепер? Ні в серці, ні в душі…

У нас, сучасних, ідеали інші:

«Доляри», євро – аж ніяк не вірші!

Якби «Кобзар» ще в школі не вивчали,

То про Шевченка ми б навряд чи знали.

Пророча, геніальна його книга!

Давно мене захоплює інтрига:

Відкрий «Кобзар» в якому хочеш місці –

Ніби про нас, хоча пройшло літ двісті!

Шевченко славив сиву давнину,

Ми козакам теж знаємо ціну.

Давно нема ні кріпака, ні пана,

Але нема й козацького жупана.

Так само Україну розпинають,

Сусіди посваритися бажають.

Та ж ми брати! Хто старший, хто молодший,

Хіба важливо? Рідні ми – і досить!

Що з  нами сталось? Де підтримка дружня?

Країна наша – гарна, чесна, мужня!

Важкий бо час? Але згадайте краще:

Коли у нас були часи інакші?

«Кобзар» і зараз є у кожній хаті,

Його шанують бідні і багаті,

Стоїть на виднім місці на полиці,

Щоб бачили: «Ми щирі українці!»

Не бережіть! Беріть до рук, читайте!

Кладіть вірші на музику, співайте!

Хай він живе не в бронзі, не в граніті,

А у душі у кожного – щомиті!